Союз Радянських Соціалістичних Режисерів

13 березня 2012

15 Young by Young – це документальний проект латвійської продюсерки Ілони Бічевської, яка запросила п’ятнадцять молодих режисерів з усіх колишніх республік Радянського Союзу зняти по короткометражному фільму про свою батьківщину. Після презентації на цьогорічному кінофестивалі Берлінале та французькому телеканалі Arte, частина альманаху буде показана на Docudays UA, а Ілона Бічевська увійде до складу фестивального журі. Детальніше про 15 Young by Young розповів режисер Роман Бондарчук, який у міжнародному проекті представляв Україну.

Про ідею проекту

Якось Ілона розповіла, що ідея продюсувати документальні фільми народилася у неї під час проходження стипендії у США. Одного разу вона зайшла в університетський кінофонд, щоб перевірити, які там є неігрові стрічки з Латвії. Виявилося, що у американців зберігається лише 5 фільмів і всі вони про повій. Тоді Ілона собі пообіцяла, що мусить виправити це стереотипне уявлення про свою батьківщину. З часом вона перейшла на більш масштабні проекти. Наприклад, над альманахом 15 Young by Young вона працювала 5 років і доклала титанічних зусиль, щоби врешті-решт він реалізувався. Чого вартий один лише пошук режисерів у кожній з країн СНД, у половині з яких кіно взагалі знаходиться на рівні весільного відео та радянських агіток. Для того, щоби відшукати творчу молодь, Ілона їздила у колишні республіки СРСР, відвідувала тематичні кінофоруми, читала критику, і врешті-решт налагодила мережу однодумців. Крім того, ніхто не вірив, що латвійська продюсерка доведе справу до кінця, адже прибалтійські країни знаходяться на узбіччі європейського документального процесу і потрапити в цю закриту систему дуже непросто. Вона була змушена постійно шукати фінансову підтримку, відстоювати власну ідею, як наприклад, у співпраці з німецькими продюсерами, які хотіли перейменувати проект на «Діти Брежнєва» і зробити чергове кіно про страхіття радянського режиму. Але по закінченню роботи над альманахом і після його презентації на Берлінале, фото Ілони на своїх обкладинках надрукували головні видання Латвії і вона ледве не стала народним героєм країни.

Про свій фільм «Поліна» для 15 Young by Young

Над власним фільмом ми з  Дар’єю Аверченко почали працювати два роки тому. Нам дуже хотілося зняти кіно про херсонський  дитячий джазовий оркестр, який об’єднав музикантів від 5 до 19 років. У першій версії сценарію головними героями були  вісімдесятилітній  керівник діксіленду Семен Миколайович та дев’ятирічна дівчинка Поліна. Нам  здавалося, що вчитель та учениця можуть стати самодостатніми персонажами для  фільму, в якому хотілося показати, наскільки важливим є діалог поколінь та неперервний обмін досвідом. Потім на наших очах кращі музиканти полишили джаз-бенд і Семен Миколайович почав викладати Поліні гру відразу на всіх інструментах. Нам сподобалася така метафора - бо якщо ти хочеш чогось досягти в Україні, то мусиш грати на всіх інструментах одразу. І ми зупинились на ідеї про дівчинку, яка мріє стати людиною-оркестром.

Про колег

Цікаво, що у наших колег з інших країн навпаки були досить сумні історії. Ми навіть відчули, що фільм про дитячий оркестр, не дивлячись на всі підтекстові змісти, виглядав дуже оптимістично на тлі інших стрічок. Але, з іншого боку, я зрадів, що у жодному фільмі не відчуваються кон’юнктура. Хоча без проблем під час роботи над проектом не обійшлося. Наприклад, в Узбекистані державні спецслужби не дозволили режисерці, яка навчається у Великобританії, знімати фільм на батьківщині. Вона спробувала ігнорувати, але її родині почали погрожувати. Тому у команді відбулася заміна і до нас приєднався інший режисер з Узбекистану. Проблеми були також з Туркменістаном. Спочатку наймолодшому режисеру, якого там вдалося знайти, було 50 років. Потім з Австрії  відгукнулася родина туркменського правозахисника, який емігрував в Європу після того, як його звинуватили у замаху на Туркменбаші. Між  іншим, в Австрії цей правозахисник запустив сайт, що розповідає про події в Туркменістані, а також започаткував спеціальну мережу для мобільних пристроїв, адже в межах країни інтернет контролюється владою. Там навіть є рух, учасники якого партизанськими методами передають новини зі світу та викривальну інформацію про місцеву владу за допомогою bluetooth-пристроїв. Вразила мене також історія про останній масовий протест киргизів, які врешті-решт відстояли свої громадянські права і ціною майже сотні людських життів усунули диктатора. Режисер з цієї країниї нам також розповідав, що саме під час мітингу, коли снайпери стріляли по мирним жителям, він вперше познайомився зі смертю. До речі, його короткометражка якраз про це.

Про відчуття спільного минулого і сучасного

Під час монтажу у Парижі свій фільм також збирав режисер з Киргизстану. Якось після чергового робочої зміни ми разом з ним та Ілоною вийшли на берег Сени розпити пляшку вина. Звісно дуже скоро нам захотілося поспівати. Трохи подумавши, ми зійшлися на тому, що кожен з нас добре пам’ятає слова пісні Віктора Цоя «Мы ждем перемен» і, між іншим, з дитинства захоплюється  цим гімном покоління часів перебудови. Учасників проекту, окрім естонської режисерки, також єднає знання російської мови, що дозволяє нам вільно спілкуватися. До речі, мене вразив той факт, що майже всі наші колеги непогано проінформовані про політичну ситуацію в Україні. Вони знають, що у нас смута, що Юлія Тимошенко, яка була за крок до президентства, тепер за наказом гаранта країни сидить за гратами. Звісно, це їх дивує. Мені ж особисто у розмовах з режисерами було насамперед цікаво відкрити для себе всі ці колишні республіки СРСР географічно, бо культурні та світоглядні відмінності між народами чудово демонструє сам проект. Наприклад, фільм з Таджикістану розповідає про весільного тамаду, який мріє стати співаком. За суттю та естетикою він нагадує болівудські фільми, а от грузинський проект, навпаки, – яскравий взірець естетського кіно, що наближується до концептуального мистецтва. І ось цей стик, що виникає внаслідок зіставлення різних національних традицій і авторських стилів, допомагає відчути, яким є сьогодні нове покоління кінематографістів, якою мовою воно користуються і що його насправді турбує.

Офіційний сайт проекту 15 Young by Young - www.15yby.com

Записала Ольга Бірзул, редактор сайту Docudays UA

XVII МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
20–29
березня 2020