Запрошуємо на відкриття 10-го Docudays UA

22 березня 2013

Сьогодні, 22 березня, о 19:00 відбудеться урочисте відкриття 10-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. Після святкової церемонії, що пройде у Червоній залі Будинку кіно, запрошуємо також переглянути фільм-відкриття  «Твердиня».  У цій чеській іронічній стрічці режисери Клара Тасовська та Лукаш Кокеш проводять екскурсію Придністров’ям, або ж «музеєм тоталітаризму просто неба», де люди навчилися балансувати на межі існування в «неіснуючій державі» та позиранням у бік ЄС. Фільм «Твердиня» визнаний найкращою чеською документальною стрічкою 2012 року на престижному кінофестивалі в Їглаві.

 

Ведучі церемонії відкриття – відомі журналісти Єгор Соболєв та Марічка Падалко.

 

Вхід  традиційно вільний.

 

Детальніше про фільм-відкриття у статті Ігора Грабовича «Придністровська твердиня».

 

Фільм «Твердиня» чеських режисерів Клари Тасовської та Лукаша Кокеша схожий на відеозвіт про туристичну, приватну, майже інтимну мандрівку, що її здійснюють до Придністров’я певні неназвані люди – власне, самі кінематографісти, статус яких до кінця так і залишається нез’ясованим.  Такий статус режисерів можна співвіднести із самим статусом Придністров’я – невизнаної республіки з незрозумілою політичною та економічною моделлю, яка трактується в картині по-різному різними героями фільму.

 

В інтерв’ю радіостанції «Вільна Європа» один із режисерів стрічки Лукаш Кокеш розповів, що після розмови з місцевими правоохоронцями, які цікавилися роботою кінематографістів, він та його колеги почали пильно стежити за собою, намагаючись не провокувати місцеву владу. Перетворення вільних людей із вільної Європи на придністровців, яке відбулося лише після однієї бесіди в міліцейському відділку, свідчить не так про слабкодухість самих європейців, як про своєрідну магнетичну принадність Придністров’я, яка невідпорно діє на всіх.

 

Про витоки цієї принадності у картині розповідає представник силової структури. Він пояснює, що причиною низького рівня злочинності у республіці є велика кількість правоохоронців – на кожного придністровця припадає один міліціонер. Фактично міліціонери захищають мешканців республіки від них самих, від їхніх гаданих злочинних імпульсів. Це не просто банальна втеча від свободи, це філософія самого придністровського життя, суть якого – в навмисному усуненні себе з історії.

Створення Придністров’я було таким усуненням. У фільмі поява цієї республіки пояснюється необхідністю захистити місцеве російськомовне населення від обов’язку вчити молдавську мову та ставати частиною нової країни та нових часів. Звісно, це усунення з історії не могло відбутися тільки через внутрішні потреби, тим паче, не може підтримуватися винятково внутрішніми ресурсами, без зовнішньої допомоги. Цю допомогу традиційно надає Росія.

 

Прості люди в картині називають Придністров’я райським куточком – і через кліматичні умови, і через особливості соціального життя. «Тут немає алкоголіків та наркоманів, як у Росії», – твердить одна з дівчат. «Я б не змогла жити у великому місті», – говорить інша. І все ж героїв цього фільму важко уявити собі «останніми людьми» у ніцшеансько-фукуяміському сенсі. Це аж ніяк не розслаблені західні громадяни, які свідомо уникають політичного протистояння та великих ідей. Річ, звісно, не у їхньому виборі, а у таємничому статусі самого Придністров’я. Його випадіння з історії – це не тільки фіксація статус-кво та постійне відтворення форм радянського життя, а ще й зведення придністровців до статусу homo sacer, голого життя, яке кожної миті може бути обірване з волі того чи іншого суверена з Москви. У цьому контексті мирна повсякденність придністровців виглядає особливо моторошно.

XVII МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
20–29
березня 2020