The Best of Docudays UA: найкращі фільми за 10 років

18 березня 2013

У кожного з фільмів програми своя фестивальна доля: хтось переміг, хтось здобув приз глядацьких симпатій, хтось мав честь бути фільмом-відкриттям, комусь аплодували члени журі інших славетних документальних кінофорумів. Немає сенсу специфікувати фестивальні здобутки кінострічок, бо найголовніше те, що їх об’єднує – індивідуальність режисерського стилю та велика увага до людської особистості. Певною мірою кожен фільм програми присвячено проблемі самовизначення людини в сучасному світі та подоланню внутрішніх і зовнішніх проблем, якими сповнене наше життя.

 

Фільм «Англійський хірург» (2007) Джеффрі Сміта є копродукцією Великої Британії та України. Головний герой стрічки – нейрохірург Генрі Марш. Він не тільки не боїться ухвалювати часом непрості рішення щодо лікування тяжкохворих, але й оперувати в Україні, де від медичної системи залишився хіба що спогад, де тривалішими за час експлуатації обладнання є тільки страждання хворих, котрі роками чекають на бодай якусь допомогу. Операції, які на Заході роблять сотнями щодня, у нашій країні – лише мрія, справдитися якій можуть допомогти талант, завзяття і відданість однієї людини.

 

У документалістиці героєм нерідко стає колоритний, обдарований персонаж, за долею якого глядач захоплено стежить впродовж усього фільму. Саме таким є Генрі Марш. Він творить долі людей, рятуючи їх від неминучої смерті. Досить натуралістичний показ операції на мозку може сприйматися глядачем дещо неоднозначно, бо видається певною спекуляцією, коли шокує анатомічними подробицями. Але в медичних історіях зазвичай досить тонка грань між тим, що можна показувати, і тим, що волів би сховати не тільки хворий, а й сам лікар. «Англійський хірург» може здатися не завжди етичним, особливо в тому, що стосується розповіді про людей, яким, на жаль, не може допомогти навіть складна операція. Проте медична правда не жорстокіша за життєву: всіх неможливо врятувати – іноді це треба фіксувати на плівку – бодай для того, щоб простий глядач почав цінувати кожну мить свого життя.

 

Коли людина зовсім юна, їй часом важко бути життєрадісною та цінувати своє життя – особливо тоді, коли воно зазнає кардинальних змін. Саме так здається маленькому польському хлопчикові Янеку, який із батьками переїжджає до Аргентини. Тут йому доведеться дорослішати, закохуватися, віднаходити себе у прекрасному, але, на перший погляд, такому чужому середовищі. Фільм «Аргентинський урок» (2011) Войцеха Староня є гарним прикладом того, як чудова операторська робота може зробити документальну кінострічку виразнішою за будь-який художній фільм. Старонь-режисер знімає фільм у найкращих традиціях славетної школи польської документалістики, а саме – створюючи сюжет, якому міг би позаздрити і сценарист художнього фільму. Старонь-оператор грає з фактурою дощових крапель, фільмує мальовничі аргентинські краєвиди – повсякденність у гармонії з природою народжує низку виразних та нескінченно красивих візуальних образів.

 

Батьки маленьких героїв дансько-китайського фільму «Голосуйте за мене, будь ласка» (2007), працюючи у різних галузях, мають спільну ваду: вони не виховують своїх дітей, не прагнуть зробити з них чесних, порядних людей, а натомість вчать їх вовчого життя, де заради перемоги можна зробити все. Режисер Вейдзюнь Чен розповідає, на перший погляд, невинну та часом веселу історію про маленьких китайських школярів, які мають обрати старосту класу. Дітки чарівні, кумедні, але те, як вони б’ються за перемогу, застосовуючи всі можливі засоби впливу на виборців та конкурентів, спонукає замислитися про те, якою страшною є доросла реальність, якщо її дитяче віддзеркалення викликає таку відразу. Демократія лякає не своїми засадами, а тим, як їх трактують люди.

 

Існують у світі країни, де демократія залишається нездійсненною мрією. Саме про таку розповідає у своєму фільмі «Бірма ВЖ – репортаж із закритої країни» (2007) данець Андерс Естерґорд. Певною мірою це монтажне кіно. Але в цьому випадку монтуються не тільки хронікальні кадри, відзняті на любительські камери, мобільні телефони та фотоапарати – монтуються почуття, страхи та прагнення відеожурналістів, які змушені ховатися від влади і потай фіксувати все, що відбувається у країні. Настрої протесту час від часу охоплюють Бірму, але, як і більшості тоталітарних країн, їй ще дуже далеко до справжніх змін.

 

Росія, звичайно, не Бірма, але шлях до демократичного суспільства в неї ще майже весь попереду. Фільм Альони Полуніної «Революція, якої не було» (2008) присвячено подіям, що передували виборам президента Росії 2008 року. Цікаво, що не російські, а саме естонські та фінські продюсери знайшли можливість профінансувати фільм, який розповідає про марші незгодних, про націоналістів та лідерів опозиції, які завжди сперечаються один з одним. Нині, через п’ять років після виходу фільму, він може ще більше вразити глядачів, зважаючи на той факт, що президентство Путіна перетворилося майже на абсолютну монархію, і до голосів опозиції – націоналістичної, демократичної, будь-якої – ніхто навіть не збирається прислухатися.

 

Єдине, до чого завжди є сенс прислухатися, це серце. Щоб зрозуміти цю просту істину, героєві фільму «Плати й одружуйся» (2008) треба пережити багато пригод. Режисер Атанас Ґеорґієв є водночас другом головного героя Марко, в якого особистого шарму не менше, аніж бажання одружитися з громадянкою однієї з країн Євросоюзу. Атанас знайшов гроші для свого фільму в продюсерів із Хорватії, США, Македонії та Австрії. Власне, він і вирушив з Марко на батьківщину Віденського вальсу, щоб поза камерою та безпосередньо у кадрі допомогти тому здолати мур Шенгенської зони. Прагматичні авантюристи досить весело та невимушено поринають у серйозні проблеми «несправжніх» шлюбів. За кадром звучить бадьора, ритмічна музика, в кадрі – молоді герої, які не журяться через локальні невдачі у не завжди привітній Австрії та впевнено мчать до щасливого фіналу. Любов чи паспорт? Відповідь дізнаються тільки глядачі.

 

Врятоване життя, сповнене турбот, надій та любові, чи те буденне життя, натхнення для якого знаходиш у собі та в навколишньому світі, завжди є справжнім дивом. Dоcudays UA  відправляє своїх глядачів на пошуки цього дива. Повернення саме з такої незабутньої подорожі можна описати словами Мандельштама: «Одиссей возвратился, пространством и временем полный!»

 

Надія Заварова, кінокритик

 

На фото - кадр з фільму «Англійський хірург»

XVII МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
20–29
березня 2020