Найцінніше на Обирку – це зустрічі з людьми

04 липня 2014

27-29 червня на Мистецькому хуторі Обирок, що на Чернігівщині, пройшов камерний кінофестиваль «КіноСіноВал». Програмні координатори Docudays UA Дар’я Бассель та Вікторія Лещенко відвезли туди три фільми з цьогорічного конкурсу DOCU/ЖИТТЯ, а повернулися з повними легенями свіжого повітря й кількома історіями…

 

Про Обирок я чула давно, але ніколи там не була. Тож одразу погодилася, коли колега запропонувала показати там фільми Docudays UA. Ось уже другий рік поспіль на Обирку проходить кінофестиваль «КіноСіноВал».

 

Найцінніше, що трапляється з тобою на Обирку – це зустрічі з людьми.

 

Ось із нашого першого показу вийшов Паша. Каже, що фільм нудний. Не можу, звісно, просто оминути таку заяву і зав’язується розмова. Паша виготовляє посуд, придбав нещодавно тут собі будинок, перестелив підлогу і зробив піч, а взагалі сам він з Криму. Неминуче питання: «Ну, як там?»

 

«Посуд не продається, лежить у друга в Коктебелі. Значить, нікого немає».

 

 

Ось ранок. Очі мружаться від сонця, всі снідають. Поряд сидить Льоня. Він зі своєю дружиною Діаною організував «КіноСіноВал». Нещодавно Льоня служив у Нацгвардії. Він показує своїй співбесідниці червону стрічку на зап’ясті: «Це нам замість бронежилетів видавали». Сіміємося.

 

Ось дід Митро. Родзинка і суперстар «КіноСіноВалу» цього року. Дід Митро починав з того, що з бінокля зробив кіноапарат. Потім колгосп купив йому камеру і він усе життя знімав кіно.

 

Ось один із його документальних фільмів чи то 91, чи то 92 року. Івана Купала, свято, кілька весіль водночас. Дуже радянське дійство. Колективність святкування. Аж несподівано – національна символіка й священики. Священик підносить молодятам хреста – одній, другій, третій парі. Всі цілують. Та ось одна наречена завагалась. Священик сміється, підносить до неї хреста знову, ближче. А потім закадровий голос, зі щирим і непідробним (усе ще) радянським пафосом зачитує якісь вірші й ухвалу батуринських народних депутатів проголосити Мазепу найголовнішим народним героєм.

 

Ось прекрасна дівчина за сусіднім столом ліпить із глини. Поволі до неї долучаються дорослі та діти. З їхньої розмови ми дізнаємося, що в Слов’янську, виявляється, найбільший завод із виробництва глини для кераміки і що там вона найякісніша. «Чекаємо, коли зможемо замовити нову партію».

 

А ось Андрій Литвиненко, наш старий знайомий. Разом зі своїм колегою він приїхав представляти альманах «Україна_Голоси». Вночі під час паралельного показу фільмів «Відкритої ночі» вимкнеться звук і несподівано Андрій озвучує всі фільми. Кажуть, було дуже смішно. Але ми пропустили це дійство. У цей час ми сиділи біля вогнища під величезним небом, сповненим зірок; приходили люди, брали в руки гітару й співали різні пісні. А потім, коли співати набридло, стали обговорювати кіно. Фаворитами були проголошені фільм «Робокоп» і режисер Джармуш.

 

Дар’я Бассель,

програмний координатор Docudays UA

 

Більше світлин – у ГАЛЕРЕЇ.

XVII МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
20–29
березня 2020