Араш Ріахі: «Усі хочуть швидких рішень, яких бути не може»

26 березня 2014

25 березня в рамках програми DOCU/СПРОТИВ відбувся показ фільму «Щоденне повстання» і обговорення за участі режисера Араша Ріахі. Пропонуємо тезовий виклад обговорення і нагадуємо, що програма DOCU/СПРОТИВ завершується 27 березня фільмом Віктора Коссаковського «Демонстрація» (17:15, Синя зала Будинку кіно).

 

Про особистий досвід після тривалих зйомок і спілкування з активістами.

 

«Протестувальники мають дивовижну енергію для того, аби щось змінити. Коли зустрічаються такі люди, навіть якщо доводиться бути поруч лише декілька хвилин, хочеться, щоб вони стали твоїми друзями назавжди».

 

Зараз режисер і живе цією енергією, він захоплюється і пишається українцями. Одразу після обговорення збирався на Майдан дещо познімати для проекту, який документує факти незбройного протесту.

 

Звідки у людей береться терпіння для тривалих акцій протесту, які, здається, не приносять результату?

 

«Відповідь проста: кожен має себе запитувати, хотів би він жити на повну або бути пригніченим і постійно боятися. Вибір тут очевидний».

 

Як вимірюється ефективність рухів спротиву?

 

Результатами емпіричного дослідження, в межах якого аналізувалося приблизно 330 найбільших конфліктів з початку ХХ ст. і до 2006 року, було фактично доведено, що при ненасильницьких діях спротив результативний у половині випадках, а при збройних – лише у чверті. Разом із тим, за останні 30 років немає доказів, щоб насильницький спосіб зміни влади не призвів до нової диктатури.

 

Про «Окупуй Волл-Стріт».

 

Проблема більшості – усі хочуть швидких рішень, яких бути не може. «Окупуй» прагнуть змінити систему в серці капіталізму. Лише за два роки системних і важливих змін досягти неможливо. Рух робить надзвичайно багато речей, які не відображаються в медіа. Робота потужно продовжується, хоча є ніби невидимою. Як приклад, якщо люди підуть зараз з Майдану – це не кінець, серйозна робота над змінами лише починається. 

 

Про FEMEN.

 

Не дивлячись на те, що в русі беруть участь лише 20-30 дівчат, їх світовий ефект величезний. Ними пропонується новий сенс жіночого тіла – інструмент для протесту. Діяльність FEMEN підіймає дискусію, яка фактично викриває подвійні стандарти французького суспільства (акція в Нотр-Дамі) – з активістками у Франції хотіли судитися, коли водночас засуджували дії в Росії щодо Pussy Riot. 

 

Нечесно критикувати людей, які ризикують своїм життям, лише якщо тобі не подобаються їхні методи, скоріше за все вони боряться за те, чого всі ми хочемо. Просто є різні форми боротьби: хтось щось робить у парламенті, а хтось – на вулицях.  

 

Сюрприз від режисера.

 

Наприкінці обговорення Араш Ріахі зробив дзвінок одній з героїнь фільму, активістці FEMEN Інні Шевченко. Вітала глядачів, розповідала про бажання повернутися до України, хоча поки не знає, чи безпечно це для неї. Вона повідомила, що, можливо, повернеться у сорочці та спідниці, але вже до парламенту. 

 

Підготувала Даша Похилко

XVII МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
20–29
березня 2020