Організатори: Аналітичний центр CEDOS, правозахисна кампанія Fight For Right
В світових рейтингах якості міського життя Київ традиційно знаходиться на останніх позиціях. Деградовані публічні простори, неякісне житлове середовище, висока вартість житла, загрози, що несе автомобілізація, брудне повітря, погано розвинений громадський транспорт, відсутність інтермодальності та велоінфраструктури, зношена міська інфраструктура, неякісна або недоступна соціально-культурна інфраструктура, - ці та багато інших проблем роблять зі столиці дуже погане місце для нормального життя. Однією із важливих проблем є неінклюзивність міського простору та міської інфраструктури: відсутність універсального дизайну, фізична недоступність публічних просторів, транспорту, сервісів та послуг для людей з інвалідністю, численні порушення норм доступності з боку бізнесів, неінклюзивні кав’рні, крамниці та “треті місця”, відсутність велоінфраструктури та доступних пішохідних зон. Це та частина права на місто, яка майже завжди порушується в українській столиці.
Попри те, що не менше половини населення міста так чи інакше обмежені в своїй мобільності (це і люди старшого віку, і діти, і молоді батьки, і люди з тимчасовими травмами), в Києві відсутня сформована стала політика чи стратегія забезпечення інклюзивності та доступної мобільності. Де-факто, цим займається ряд департаментів КМДА, реальні ж роботи з пристосування міського простору виконують комунальні підприємства, такі як Київавтодор чи Зеленбуд. Для останніх доступність вулиць, парків та пішохідних зон часто є нав’язаним непорозумінням, яке якщо і забезпечують, то лише для звітності і за залишковим принципом. Те ж саме стосується і архітектурно-будівельного контролю в країні в цілому, який традиційно “не помічає” порушень норм доступності в таких об’єктах, як торгові центри чи житлові комплекси, хоча в останніх проводить не менше половини свого життя сучасний мешканець Києва. Старі ж радянські житлові масиви та публічні простори також залишаються погано доступними, неінклюзивними та навіть небезпечними для жінок, дівчат, підлітків через те, що в СРСР взагалі не працювали з такими параметрами урбанізованого середовища, як доступність, багатофункціональність, безпека, ігноруючи потреби власних громадян.
Відтак, потреби значної частини городян ігноруються, а міський простір є надзвичайно дискримінуючим. Такі соціальні групи, як безпритульні, взагалі позбавлені можливості користуватись базовою міською інфраструктурою, та витісняються з існуючих публічних просторів через їх комерціалізацію та посилення поліцейського нагляду. Спеціалізована стаціонарна муніципальна інфраструктура для безпритульних (хостели, безкоштовні пральні, душові та їдальні, точки обігріву) взагалі практично відсутня в місті. Зважаючи на це, під час дискусії ми плануємо визначити перспективи перетворення Києва на доступне та інклюзивне місто, починаючи з артикуляції проблем, з якими ми щодня зіштовхуємось та окреслення орієнтовних шляхів вирішення цих проблем.
Просимо зареєструватися на дискусію за посиланням.
Ми плануємо обговорити наступні питання:
Досвід неінклюзивності. З якими проблемами доступності в місті зіштовхуються різні групи людей з інвалідністю
Доступність міської інфраструктури та міського простору для безпритульних
Досвід розвитку доступної мобільності та інклюзивних публічних просторів
Гендерно-чутливе міське планування
Вдалі і невдалі спроби вирішення цих проблем на міському чи районному рівні
Хто відповідальний за міську доступність в Києві?
Можливі стратегії посилення міської доступності. Роль різноманітних агентів міського розвитку: активістів, муніципалітету, бізнесу.
Учасниці та учасники:
Юлія Сачук, “Fight for Right”
Дмитро Щебетюк, “Доступно UA”
Юлія Попова, Представництво фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні
Вадим Денисенко, Асоціація велосипедистів Києва
Іван Вербицький, аналітичний центр СEDOS
Ігор Тищенко, аналітичний центр CEDOS
Христина Морозова, ГО ДемАльянс Допомога
Подія в Facebook за лінком.
