Кінофестиваль у Салоніках: моторошно чуттєво та вкрай близько

23 листопада 2018

Особливо емоційний, подекуди трагічний, а інколи з неймовірним гумором та іронією – саме таким є показ у фільмах стосунків між найближчими. Лейтмотивами Міжнародного кінофестивалю в Салоніках традиційно ділиться у своєму блозі українська режисерка Поліна Мошенська.


Щоразу для мене фестиваль у Салоніках окреслює фундаментальні й водночас звичайні теми, які ще довго обдумуєш після показів. Мій цьогорічний кінолистопад мав особливий фокус – жінка та родина.

 

Жіночі персонажі майже в усіх фільмах, що я подивилася, мають сильний, вольовий характер та особливу емоційність, індивідуальну, непомітну, яка не демонструється назовні. Їхні обличчя дуже зосереджені та відсторонені. Зокрема, у таких кінострічках: «Не торкайся мене», «Кришталь», «Гірська жінка: на війні», «Петра».

 

 

А от «родини» в усіх фільмах без винятку занурені у власний проблемний мікрокосм, часто неспроможні до діалогу із зовнішнім світом, свідомо маргіналізують самі себе. При тому що відчуття порозуміння між членами самої родини, їхня відокремленість від інших, і таким способом поєднаність, – ілюзорна та трагічна. Особливо яскраво це демонструє фільм «Рей та Ліз» Річарда Біллінгама, відомого британського фотографа та художника. Він і отримав головний приз фестивалю «Золотого Александра».

 

Чорний гумор та ретельний показ проблемного середовища з такою неймовірною увагою до деталей та візуальністю вразив мене разом з переглядом фотографічних серій, кадри яких (документальні, натуралістичні та особисті) перенесені на кіноекран з достовірністю та амбівалентним почуттям дивної любові-суму та відстороненості, які важко висловити, лише можна сприймати.

 

 

Поєднання жінок та родини відобразилося й у тематиці спеціальної програми фільмів нідерландської режисерки Нанук Леопольд. Родинні стосунки – те, що ми всі розуміємо, незважаючи на те, подобається нам ця ідея чи ні, а персонажі фільмів Нанук точно не в захваті від неї. Тому йдеться швидше про почуття, які ці стосунки викликають у глядачів. Є фільми, що точно висвітлюють почуття, які аудиторія повинна відчути, ніби ведуть її за руку, показують напрямок; і є інші – які створюють певну атмосферу, де глядач сам вирішує, як почуватися. Мовиться саме про другі, у яких авторка спонукає довіряти власній інтуїції. На думку режисерки, краще бути відкритою до всіх випробувань, пробувати варіативність, ніж установлювати рамки жанрів чи форм. 

 

 

Я також влаштувала собі кількагодинне ризиковане випробування з переглядом короткометражних фільмів від молодих грецьких режисерів, чесно його витримала й була нагороджена двома роботами друзів – режисерів Ніколети Леусі та Санасіс Неофотісос. І в цих обох фільмах також ішлося про родини головних героїнь, у буденних та водночас екстраординарних умовах.

 

 

А на завершення фестивалю був неймовірно атмосферний і льодовий вимір фільму «Ага». Знову ж таки, про родину, а ще про полярних оленів та вибір. Уже в північно-грецькій реальності синього моря й високих сосен фільм знову й знову спонукав думати про стосунки між близькими й про жіночність у кіно.

 

Текст і фото Поліни Мошенської.

XVII МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
20–29
березня 2020
Docudays UA оголошує набір волонтерів та волонтерок!
Новини
Docudays UA оголошує набір волонтерів та волонтерок!
Новини
Актуальні можливості для документалістів/-ок
Новини
Актуальні можливості для документалістів/-ок
Новини
Стань DOCU/CITIZEN!
Новини
Стань DOCU/CITIZEN!
Приєднуйся до клубу друзів DOCUDAYS UA
Новини
Підбиваємо підсумки Мандрівного Docudays UA-2019
Новини
Підбиваємо підсумки Мандрівного Docudays UA-2019
Новини