DOCU/КЛУБИ. Кіно просто неба

21 серпня 2018

Покази на дахах і в полонині, у стінах замку чи на літньому майданчику. Невтомні модератори та модераторки DOCU/КЛУБів діляться у нашому блозі своїм досвідом перегляду документального кіно просто неба цього літа!

 

І незабувайте, що на сайті проекту є підбірки з експертами та експертками про те, як говорити про права людини через документальне кіно, інтерв'ю з авторами фільмів та анонси найактуальніших заходів у кожному з міст України.

 

Олександр Степаненко

керівник «Кіноклубу на вулиці Зеленій»

 

Щоліта один чи два рази намагаємося проводити покази просто неба. Для цього, звісно, потрібні не лише зацікавлені глядачі, а й гарні технічні умови. У серпні наш кіноклуб приїхав до «Дідової хатчини», що в карпатському селі Яворів. А тому й вибір фільму «Жива Ватра» режисера Остапа Костюка для перегляду був не випадковий. Багато епізодів зі стрічки знімалися зовсім поруч, за пасмом Сокільського хребта, у селі Бабин.

 

Покази у «Дідовій хатчині». Фото: Олена Ангелова

 

До того ж це був перший для кіноклубу досвід, коли дивилися кіно завдяки «енергії сонця». Не так давно у «Дідовій хатчині» було встановлено сонячні панелі. І тепер у літню пору всі електроприлади «хатчини» та її гостей можуть живитися сонячною енергією. На показі зібралося більше ніж півсотні глядачів. І хоч постійні учасники кіноклубу переглядали стрічку вдвадцяте, вони не перестають милуватися й дивуватися, наскільки влучно вдалося передати режисерові мешканців цього краю, які вміють зберігати вірність землі своїх батьків, рідним горам, рідній домівці, рідним людям, «сродній праці» на високих полонинах: у злагоді із собою й довкіллям. А також те, як їм вдається протистояти стереотипам «одноразового вжитку», що заполонили світ та зі ставлення до речей уже перенеслися до сфери людських стосунків.

 

Перегляди у «Дідовій хатчині». Фото: Олена Ангелова

 

Марія Цип’ящук

керівниця «Рівненського кіноклубу медіапросвіти з прав людини Docudays UA «Права людини крізь обʼєктив»

 

Ідея показів на відкритому просторі виникла дуже спонтанно, разом зі студентським братством, яке вже мало досвід подібного формату. Також до нас приєднався студентський кіноклуб «Іmago» – і ми втрьох вирішили зробити серію open air. З одного боку, відкритий простір привносить певну неформальність у атмосферу показів. Але з іншого боку, формат має свої особливості. Наприклад, звукове обладнання мусить працювати так, щоб усім п’ятдесятьом людям, які прийшли до нас на перегляд, було чутно.

 

Кіно під відкритим небом у Рівному

 

Дуже добре пройшов показ фільму «Мовчазний хаос». Після нього ми ще близько сорока хвилин обговорювали побачене. Люди приходять з різними поглядами та настроєм. Але мені дуже подобається момент, коли вони долучаються до обговорення. Так і на фільмі «День, коли я вирішив стати Ніною» була жвава дискусія. Ми запросили до обговорення мою колегу з УГСПЛ – Олену Романову, вона спеціалізується саме на недискримінації. Серед глядачок були дівчата-журналістки, які ставили дуже цікаві питання. Зокрема, про баланс у питанні недискримінації на прикладі відомого wedding cake case. У якому право недискримінації за ознакою релігійного віросповідання вступило в протиріччя з правом недискримінації за ознакою сексуальної орієнтації.

 

Покази у Рівному

 

Світлана Арабаджи

керівниця кіноклубу «Human Rights» у Маріуполі

 

Наш кіноклуб Docudays UA «Human Rights» діє при студентському історико-археологічному товаристві МДУ в Маріуполі. Уже четвертий рік поспіль улітку ми їдемо на Закарпаття як волонтери до Чинадіївського замку, або, як його ще називають, Замку «Сент-Міклош», і допомагаємо в збережені його культурно-історичної спадщини. Тут студенти-історики займаються дослідженням замкової будівлі, яку звели в 14 столітті. І цього літа під час практики також проводили покази. Один з них був просто неба – ми дивилися фільм «Це моя земля». А другий – «Коли-небудь ми станемо щасливими» – провели у великому ангарі на території Замку.

 

Одразу після фільму запитую у своїх глядачів «Як вони себе почувають? Що тут для них було важливого?» І серед цих двох показів, мабуть, найбільше зрезонував у аудиторії саме фільм «Це моя земля». Адже студентам-історикам було цікаво спостерігати на прикладі цієї стрічки, як люди, які проживають на території однієї країни, але мають різне бачення її минулого, ставляться до конфлікту. Звісно, виникли паралелі із сьогоденням нашої України й питання про те, що ми будемо робити потім, коли почнеться реінтеграція, і яким буде наше майбутнє.

 

Кіно просто неба у Харкові. Фото: Денис Колесніченко

 

Юрій Чумак

модератор пересувного кіноклубу медіа-просвіти Docudays UA «ДУМАй!», голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА»

 

Пересувний кіноклуб медіа-просвіти Docudays UA «ДУМАй» ще торік започаткував традицію літніх показів просто неба. Разом із партнерами з дружніх організацій ми влаштували низку сеансів на даху Дому проектів у Харкові. Раз на місяць на глядач(ок)ів чекало гарне кіно на висоті 10-го поверху – панорамний вид на місто, дружня атмосфера, вечірнє небо та цікаве обговорення. Ми встигли переглянути фільми «Коли-небудь ми станемо щасливими», «Лізо, ходи додому!» та «Це моя земля». І після кожного з них усі активно включалися в дискусії: і згадували приклади з власного досвіду, і переносили побачене на нашу реальність, і розмірковували щодо розбудови безконфліктного життя в сім’ях і громадах.

 

У нас ніколи не буває показів за класичним принципом: вимкнули світло, продемонстрували фільм, увімкнули світло, і люди розійшлися – це означало б, що показ не відбувся. Нещодавно я показував кінофільми в одному з харківських вузів, це були стрічки про події на сході країни. Дві дівчини-студентки спитали, чому наприкінці обговорення не було висновку. Але якщо люди замислилися, зацікавилися, значить, усе вийшло. Фільми, які ми обираємо до перегляду, показують життя таким, яким воно є, змушують мозок, серце й душу працювати.

 

Чільне фото: Олена Ангелова

XVII МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
20–29
березня 2020