Альтернативні території Шеффілдського кінофестивалю

11 липня 2019

Найбільший фестиваль документального кіно в Британії відбувається в місті Шеффілд. Майже чверть століття тому представники та представниці різних телеканалів та незалежної документалістики вирішили збиратися хоча б раз на рік та обмінюватися своїми досягненнями, проблемами та відкриттями. Тепер до Шеффілда приїздять професіонали та професіоналки у сфері документального кіно з понад 50 країн, а фестиваль вважається одним з найпотужніших у світі. Українські режисер(к)и Світлана Шимко та Петро Армяновський розповідають про свій досвід перегляду «інтерактивних реальностей».

 

Фото з панельної дискусії «Долаючи класові обмеження»

 

З 2013 року Шеффілдський фестиваль розширив програму документального кіно проектами у віртуальній та доповненій реальностях. Цього року це була дюжина фільмів 360° під загальною назвою «Збирання почуттів» про свідомість та тіло, мистецтво й дизайн, клімат, віру, родину й несправедливість. Як наголошують організатори, більше ніж 50% усіх представлених робіт зроблені жінками.

 

Головна героїня «Чотири ноги: побачення всліпу» (4 Feet: Blind Date, Maria Belen Poncio) - Жуана лежить у ванній і дивиться у свій мобільний, звідки лунають звуки порно. Двері у ванну раптово прочиняються, ми обертаємося за цим звуком і помічаємо інвалідний візок, що стоїть біля ванної. Попри скептицизм близьких, Жуана знайомиться з хлопцем у Тіндері й відправляється на побачення з ним… Ми спостерігаємо за дотепною іронічною історією про сексуальність та інклюзивність, завжди залишаючись на рівні висоти інвалідного візка. Це важливий візуальний прийом, який режисерка фільму продумала разом зі сценаристкою та активісткою за права людей з інвалідністю Роcарією Перазоло Масжоан, особиста історія якої лежить в основі фільму.

 

 

Відзнаку за «Найкращу цифрову історію» отримав фільм 360° «Озеро» Няши Кадандари (Le Lac, Nyasha Kadandara). Одягнувши шолом віртуальної реальності, ми опиняємося в Кенії, Чаді та Південній Африці. Озеро Чад від свого імені розповідає про зміни, які стались відтоді, як озеро зменшилось вдесятеро. Це красива поетична мандрівка, яка робить незнайомі місця близькими.

 

Окрім фільмів 360°, найрізноманітнішою як за форматом інсталяцій, так і за використаними технологіями була інтерактивна частина програми «Альтернативні території», яка складалася з 14 робіт. Тут варто виокремити дві основні теми, які об’єднали більшість робіт: ідентичність / сексуальність та персоніфікація досвіду на основі наданих даних.

 

Робота «Крізь Шафу» Роба Ігла (Through the wardrobe, Rob Eagle) запрошує нас до просторої затишної кімнати із шафами та шухлядами, де лежить справжній одяг, взуття та аксесуари чотирьох небінарних осіб. Наближаючись до кожної із шаф, ми чуємо інтимні чуттєві розповіді людей про їхню трансгендерність та гендерквірність і те, яку роль одяг відіграє в маніфестації їхньої ідентичності. При цьому ми можемо самі приміряти їхніх одяг, спостерігати за своїм відображенням у дзеркалі та подумати про те, чому саме ми носимо той одяг, який ми носимо, і як він впливає на те, як ми себе позиціонуємо та як нас сприймають інші. «Крізь Шафу» – це важлива політична робота в час всеохопної трансфобії.

 

 

Найвеселішою частиною експозиції стала інтерактивна гра «Кліторни мене» групи канадських розробниць («Clit Moi», Audrey Malo, Catherine Sabourin, Laurence Gélinas, Léa Martin, Maude Fraser, Noémie Beaulac, Stéphanie Dupuis, Vincent Hugues Sweeney). Мета цієї навчальної гри – демістифікувати «жіночу» сексуальність, простіше кажучи, довести клітор до оргазму, повторюючи рухи, рекомендовані цією програмою, та експериментуючи зі своїми власними доторками. Якщо ваші доторки зроблять клітеру боляче, його сумне обличчя та вібрація пристрою вас про це одразу сповістить, інакше індикатором вашого прогресу в навчанні буде поступове збільшення розмірів клітора та його задоволена усмішка.

 

 

Якщо говорити про ту частину програми, яка була присвячена персоніфікації досвіду на основі наданих даних, то тут варто згадати про дві роботи: «Ехо» та «Алгоритмічні Парфюми».

 

Нагороду «Найкращий цифровий досвід» отримала робота «Ехо» Джоржії Пінн з Австралії (Echo, Georgie Pinn). Комп’ютер «намагається» зрозуміти людські емоції та сканує ваше обличчя. Після ви обираєте людину, яка була перед вами, і слухаєте її історію – часом драматичну, часом кумедну, але щиру. І в процессі розповіді обличчя героя чи героїні поступово змінюється на ваше, так що у фіналі це вже ви розповідаєте цю історію.

 

Стоп-кадр «Ехо», Джорджія Пінн, Пьотр Армяновський

 

Приз глядацьких симпатій отримав проект «Алгоритмічні Парфуми» голландського митця, дизайнера та режисера Фредеріка Дюрінка (Algorithmic Perfumery, Frederik Duerinck). Штучний інтелект на ім’я Софія просить вас понюхати та оцінити 5 різних колбочок, описати своє сприйняття запахів і психологічні характеристики. Алгоритми обраховують найкращу комбінацію й крапельним методом створюють ваш індивідуальний парфюм.

 

Фото: @v21artspace

 

Кульмінацією програми «Альтернативних територій» став саміт «Необчислювальні почуття», на якому митці та мисткині розмірковували про вплив алгоритмів на наше повсякдення, про межу творчості та автоматизації, про те, чи залишається щось, що не може бути оцифрованим, і «як зберегти почуття, які не піддаються штучному відтворенню».

 

Британська мисткиня Шарлот Джарвіс (Charlotte Jarvis) презентувала свій мистецько-науковий проект зі створення «жіночої сперми» з власних стовбурних клітин. Упродовж століть у патріархальних суспільствах сперму наділяли сакральними та магічними властивостями, вважали її життєдайною силою, сутністю душі та символом влади. У цьому проекті Джарвіс намагається зруйнувати нормативні гендерні/генітальні ієрархії. Мета створення «жіночої сперми» – переосмислення того, як наука та технології визначають людське тіло, приписують гендерні категорії певним тілам, а також дають можливість для гібридизації та трансформації усталеної бінарності. Над цим проектом Джарвіс працює разом з науковицею Сусаною Чува де Сузал Лопез (Prof Susana Chuva de Sousal Lopes) з Лейденського університету. Окрім фактичного створення сперми з власних клітин, Джарвіс також працює над документацією цього процесу для створення інсталяцій та перфомансів. Більше про проект можна прочитати за посиланням.

 

Карен Палмер (Karen Palmer), «сторітелерка з майбутнього», розповідала про розробку імерсивного глядацького досвіду у фільмі «Повстання» (RIOT). У спеціально побудованому павільйоні, який продовжує середовище фільму, сюжет визначається емоційною реакцією глядача чи глядачки. Під час перегляду стрічки за вами спостерігає камера штучного інтелекту. Вона визначає, чи ви боїтесь, чи проявляєте агресію. Звісно, точність визначення людських емоцій комп’ютером не ідеальна, і цей проект досі на експериментальній стадії, але вже роздмухує уяву як можливостями для співтворчості, так і для жахливих маніпуляцій.

 

Розвиток технологій дає все більше можливостей для реалізації різноманітних ідей. І кінематографічне мистецтво із жагою вбирає в себе ці інструменти, але його основним фокусом залишається дослідження людини й її взаємин з іншими.

 

Текст: Світлана Шимко та Петро Армяновський

Чільне фото: стоп-кадр із фільму «Озеро» Няши Кадандари. Sheffield Doc/Fest

XVII МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
20–29
березня 2020