Фестиваль IDFA-2015: комфорт на бізнес-титаніку

08 грудня 2015

Дар'я Бассель, програмна координаторка Docudays UA, про фестиваль IDFA-2015 і довгоочікуване відчуття комфорту на цьому бізнес-титаніку.

 

Саме Міжнародний фестиваль документального кіно у Амстердамі IDFA три роки тому став моїм першим зарубіжним фестивалем. Пам’ятаю, тоді мені здалося, що я потрапила у відкритий космос. Холодний, бездушний, непривітний. Мільйони незнайомих людей, мільярди незнайомих імен і назв. IDFA з її надміром фільмів, дискусій, зустрічей і майстер-класів, з натовпами учасників, які постійно кудись біжать, з вечірками в стилі: «спробуй не зачепити ліктем живіт співрозмовника й перекричати кілька десятків людей» видався мені тоді чимось безглуздо неосяжним, що звичайній людині з її простими бажаннями та скромними прагненнями робити на цьому бізнес-титаніку було нічого.

 

Після цього я побувала на багатьох інших фестивалях. І завжди ми з колегами зітхали, коли хтось запитував:

- Ти їдеш на Ідфу?

- Так, але так не хочеться…Ідфа  – це такий стрес!

- Я люблю маленькі фестивалі, де є атмосфера і не потрібно нікуди поспішати.

 

Усе змінилося цього року. Так стали зірки чи ми з Ідфою нарешті відчули одне одного, але цього разу, приїхавши до Амстердаму й опинившись у перший же день у пустій залі на нічному показі чорно-білого фільму про постколоніалізм (хроніка, змонтована всесвітньо відомим Ритхі Панем в ущипливий омаж доброчесній старенькій Франції, – «Франція – наша мати»), я раптом відчула, що цей фестиваль може бути саме таким, як я хочу: маленьким, глибоким, тихим, сповненим друзів, із якими ми розмовляємо однією мовою. Фестивалем, який не тільки гучно розмірковує про політику, біженців, права людини, революції та війни, а й тихо спостерігає за чимось не менш вічним: старінням матері, миттю виникнення кохання між чоловіком і жінкою та миттю його зникнення, сумнівами, що ведуть до віри, та вірою, яка веде до сумнівів.

 

Останній фільм Шанталь Акерман «Кіно без дому» (Бельгія, Франція, 2014). Акерман документує останній рік життя своєї матері, яка пережила Аушвіц. Абсолютно любительська камера з пересвітами й іншими огріхами махрового аматора, записи розмов по скайпу – все це створює відчуття особливої сімейної інтимності. Перед домашніми не треба особливо вдягатися, можна вийти і в піжамі. В фільмі «нічого не відбувається». Як у кожної літньої людини, дні матері Акерман – не особливо насичені. Невелика прогулянка, після якої дуже хочеться спати, дзвінок доньки, обід, спогади, сон. Однак, і тут є свій неквапний розвиток: життя повільно, але невпинно рухається до логічного фіналу. Довгі перебивки між – умовно кажучи – порами року, а саме дедалі гіршим станом матері (ми жодного разу не бачимо матері надворі, тільки в квартирі, тому зміни, які ми можемо спостерігати, – винятково зміни внутрішнього, в тому числі фізичного, стану героїні, особливо яскраво помітні на тлі добротно обставленої сервантами та килимами квартири, де кожна річ, здається, знає своє місце вже років 50, то статичний кадр пустелі з неприємним звуком вітру, що монотонно б’є об накамерний мікрофон, то дорога, яка скаче туди-сюди, з одного невідомого нам пункту в другий невідомий, – усе це стає твоєю власною медитацією, і під час неї ти відкидаєш усе зайве. Так само, як роки допомагають людині відкинути все зайве, щоб у кінці життя вона, не задумуючись, могла сказати: «Я так тебе люблю».

 

 

Я вже майже спізнююсь, біжу на сеанс, пробиваюся крізь натовп і вже біля залу розумію, що натовп стоїть зовсім на інший фільм (що мене дуже тішить) і тут переді мною до залу забігає Косаковський. Я люблю знаки і вирішую, що це добрий знак. Про фільм («Чисті роки», реж. Фредерік Ґійом, Бельгія, 2015, 75’) я не знала нічого і пішла на нього просто тому, що був вільний час між зустрічами. Знаєте, іноді дивишся на інтимні подробиці чужого життя і хочеться під землю провалитися, до того незручно за те, що відбувається на екрані. А іноді дивишся і танеш від чару, який невидимими нитками на твоїх очах плетуть із простих і буденних речей. Риба з картоплею, скейт, гітара, маленька дівчинка народжується, великий хлопчик боїться, доросла жінка втомилася. Що таке любов і де вона ховається? Звідки вона виникає і куди втікає? Чи можна знайти відповіді на ці запитання так, щоб не було нестерпно банальним? В усякому разі, можна спробувати. Як співають СПБЧ в одній зі своїх пісень: «для нежных и трепетных, для всех мягким сердцем». Цей фільм саме для таких.

 

 

Найяскравішим візуальним враженням на IDFA для мене стала «Саламанка» – чорно-біле кіно молодих російських хлопців Павла Федотова й Олександри Кулак. 40-хвилинний фільм схожий на листівку з далекої та звабливої екзотичної країни. Дія відбувається в Мексиці в комуні менонітів.

 

 

Незвично ідеальна для документального кіно камера повільно рухається по рівній і спокійній поверхні життя комуни. Тут діти й дорослі однаково вдягнуті, з книжок – одна Біблія, і дівчатка в школі сидять ліворуч, а хлопчики – праворуч. Здається, в цьому світі немає місця сумніву, але це тільки на перший погляд. Яблуко достигає і змій вичікує. Про історію великого сумніву ми дізнаємося завдяки закадровому голосу. Невідомий чоловік (ним може бути хто завгодно з тих хлопців і чоловіків, яких ми бачимо на екрані, адже вони всі такі схожі) ділиться історією свого життя. Історією миті, коли йому довелося зробити вибір, і цей вибір визначив усе його подальше життя.

 

На перший погляд, суто естетське кіно, зроблене лише заради краси, несподівано спонукає до важливих роздумів, які поглинають багатьох українців, особливо протягом останніх двох років, і про які жоден український режисер ще нічого не сказав. Чи маю я право кинути мій світ, світ, де мені тісно, некомфортно і, можливо, не дуже цікаво, але в якому існують люди, які від мене залежать? Чи несу я відповідальність за цих людей? Чи буду я щасливий, зробивши свій вибір? І чи має значення моє особисте щастя?

 

Текст: Дар'я Бассель

 

21 МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
 31 — 9 
травня
червня 2024
Зустрічайте студентське журі цьогорічного Docudays UA
Новини
28 березня 2024
Зустрічайте студентське журі цьогорічного Docudays UA
Новини
28 березня 2024
Представляємо міжнародне журі Docudays UA-2024!
Новини
22 березня 2024
Представляємо міжнародне журі Docudays UA-2024!
Новини
22 березня 2024
Сексуальне насильство, пов’язане з війною: як допомогти постраждалим
Конспект
21 березня 2024
Сексуальне насильство, пов’язане з війною: як допомогти постраждалим
Конспект
21 березня 2024
«Український сезон: Сила людей»
Новини
20 березня 2024
«Український сезон: Сила людей»
Новини
20 березня 2024
Показ і дискусія: документування сексуального насильства, пов’язаного…
Новини
01 березня 2024
Показ і дискусія: документування сексуального насильства, пов’язаного з війною
Новини
01 березня 2024
Запрошуємо громадські організації до співтворення дискусійного майдан…
Новини
29 лютого 2024
Запрошуємо громадські організації до співтворення дискусійного майданчика на Docudays UA
Новини
29 лютого 2024
Грані незламності: показ та обговорення документального фільму «Євром…
Новини
19 лютого 2024
Грані незламності: показ та обговорення документального фільму «Євромайдан. Чорновий монтаж»
Новини
19 лютого 2024
Запрошуємо до студентського журі Docudays UA-2024!
Новини
16 лютого 2024
Запрошуємо до студентського журі Docudays UA-2024!
Новини
16 лютого 2024