Туе Стін Мюллер: «Муха на стіні мертва»

21 березня 2013

Всесвітньо відомий експерт-консультант у галузі документального кіно Туе Стін Мюллер протягом 20 років працював у Данській кіноакадемії прес-секретарем, дистриб’ютором, менеджером фестивальної діяльності, політтехнологом і кіноконсультантом директорів різних організацій. Він був першим керівником Європейської мережі документального кіно, відбирав роботи і працював консультантом на таких фестивалях, як DOCSBarcelona, Magnificent7 та DOK Leipzig. Туе Стін Мюллер навчатиме учасників майстер-класу Docudays UA, як найкраще подаватися зі своїми фільмами на фестивалі документального кіно.

 

2009 року ви проголосили Золоту еру документального кіно. Вона все ще триває? Чому ви так вважаєте?


Дійсно, це і є Золота ера. Звісно, різним країнам та регіонам притаманні певні особливості. Я буду трохи «націоналістом» і говоритиму про свою маленьку країну, Данію. У нас завжди існувала культура документалістики, що означає потужну систему державної підтримки через Інститут кіно, не залежний від політичного впливу. У нас є сильна школа кіно, система розповсюдження поза кінотеатрами, зокрема через бібліотеки, а також фестиваль CPH:DOX, який залучає понад 50 тисяч глядачів. Фестиваль молодий, але він уже зробив свій внесок у формування думки про те, що документалістика є непересічною формою мистецтва і так само, як ігрове кіно, може бути цікавою. І люди хочуть платити за перегляд таких фільмів у кінотеатрах. Дуже важливим для документального кіно на сьогодні є розширення мови документалістики. Режисери створюють певні гібридні форми: беруть дещо з ігрового кіно, змішують способи вираження. Зважуються думати по-новому, дивують. Глядач таке любить.

 

Як ви вважаєте, чому саме зараз документальне кіно стає дедалі популярнішим?


Є така річ, як утома від телебачення. Починаючи свої семінари, я часто запитую молодих людей: хто з вас щодня дивиться телевізор? Майже ніхто. Щотижня – кілька рук. Хто з вас переглядає документальні чи художні фільми або новини в інтернеті? – усі...

Телебачення – це чудовий візуальний посередник, який міг би бути ідеальним для передачі людям інформації та мистецьких переживань. Однак, на жаль, телебачення сьогодні перетворилося на чисту розвагу, іноді з вкрапленнями інфотейнменту; натомість хороше документальне кіно показують або пізно вночі, або не показують взагалі. Якщо таке кіно є бодай трохи спірним або чимось вирізняється з-поміж загальної маси, воно не має жодних шансів. Отже, молоді люди, які хочуть дивитися щось відмінне від загального потоку, йдуть в інтернет у пошуках якісних фільмів.

 

Втім, найважливіше те, що режисери, які мають що сказати, обирають саме документальний жанр, адже відстань від серця до дії тут дуже коротка. Сьогодні можна реалізувати давні амбіції «нової хвилі» – «камера, як перо».

 

Коли відстань «від серця до дії» така коротка, то де межа, яку не повинен переступати режисер, щоб не стати учасником подій? Особливо якщо нині камера є майже продовженням твоєї руки: витягнув із кишені смартфон – й одразу ж знімаєш кіно.


У багатьох фільмах режисер насправді є їхньою частиною або, як ви кажете, учасником подій. Я не маю нічого проти того, щоб бачити або чути режисера в документальній стрічці. Муха на стіні мертва, ви завжди впливатимете на історію. З іншого боку, документальне кіно як споглядання все ж є основою. Але якщо ви стежите за кимось або чимось, то заздалегідь входите до них у довіру – на це потрібні тижні або місяці просто перебування поряд, без зйомок. Просто витягти з кишені смартфон і почати знімати – це несерйозно.

 

Які стратегії ви можете запропонувати для сучасного розповсюдження та промоції документального кіно? Чи допомагає інтернет популяризувати цей вид кіномистецтва?


Я сам активний споживач кіномистецтва і свідок трансформації носіїв з відеокасет до DVD-дисків, а відтак і до онлайн-дистрибуції, і гадаю, що це чудово. Якщо хочу переглянути певний фільм, то прошу продюсера або режисера дати мені посилання (гаразд, я обертаюся в професійних колах) – Vimeo відмінний інструмент – і дивлюся стрічку на домашньому комп’ютері. Для людей, що не працюють у цій сфері – VOD (відео на замовлення) є чудовим інструментом, який, на мою думку, розвиватиметься в наступні декілька років. Здешевіть доступ, як це зробив прекрасний DocAlliance. Багато компаній-виробників пропонують потокову трансляцію документального кіно, а для тих із нас, хто любить книжки (!), звісно ж, чудово мати DVD в коробці. Отже, моя відповідь – ТАК, вся справа в доступності. Пам’ятайте, що колись сказав Роберт Флаерті: «Коли переглянути фільм буде так само легко, як узяти книгу з полиці, ми знатимемо, що перемогли». Цей день уже настав, тепер нам потрібна краща організація.

 

Що ви маєте на увазі під кращою організацією?


Я маю на увазі, що українські виробники фільмів повинні мати власне VOD для українців, так само, як данські – для данців. Має бути більше міжнародного VOD, коли кожен пропонуватиме потокове відео, як, наприклад, DocAlliance. Кіно має бути легкодоступним для глядача. Крім того, потрібен професійний маркетинг. Доступ до VOD має бути чіткий і зрозумілий. Технології працюють на нас. Використовуйте цю можливість!

 

Що б ви порадили молодим режисерам, які хочуть надсилати свої фільми на фестивалі? Які основні вимоги до подачі робіт? Чи існують якісь особливі моменти, не вказані в офіційних правилах?


Протягом останніх десяти років фестивалі з’являлися як гри би після дощу, що підтверджує популярність документального кіно. Є країни, що не мають державних установ, які б займалися поданням фільмів на фестивалі (наприклад, країни Північної Європи та Балтії), там кінорежисери повинні робити це власноруч, що, здається, стосується й України. Тут моя порада проста: перегляньте опис фестивалю та каталоги за попередні роки, подумайте, чи вписується ваш фільм за тематикою, зателефонуйте організаторам і перевірте ситуацію, розказавши їм, про що ваша стрічка, або, якщо ви вже маєте дистриб’ютора чи агента з продажу, нехай вони роблять цю роботу. Хороший фільм завжди знайде своє місце. Але маркетинг все одно важливий. Створіть сторінку для свого фільму на фейсбуці та веб-сайт із трейлером. Конкуренція потужна, тому якщо хтось може порекомендувати ваш фільм, скористайтеся цим.

 

Чи впливають нові способи виробництва фільмів на ідеї режисерів та суть фільмів? Як змінюється документалістика з технічним прогресом?


Зараз створювати фільми стало набагато легше й дешевше з новим обладнанням для освітлення та монтажу. Також набагато простіше показати стрічку в кінотеатрі завдяки цифровим форматам і відповідній якості зображення й звуку. Отже, йдіть і знімайте, не сидіть і не чекайте грошей на зйомки, якщо хочете сказати щось важливе! Річард Лікок, легенда документального кіно, говорив, що не заробив ані копійки на створенні фільмів: він заробляв собі на шматок хліба вчителюванням. Технічний прогрес дає нам свободу. Можна знімати набагато більше, ніж коли ми працювали з плівкою, але пам’ятайте, що змога знімати багато не гарантує того, що ви зробите гарний фільм. Вам усе ще потрібно створити його в своїй голові перед тим, як почати знімати.

 

Розмову вела Дар’я Бадьор

XVII МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
20–29
березня 2020