Спогади про Visions du Réel: Ти помреш. Тільки це неважливо

13 травня 2013

У кінці квітня команда Docudays UA відвідала Міжнародний фестиваль документального кіно Visions du Réel, який з 1969 року проходить у швейцарському містечку Ньон. Своїми враженнями ділиться Вікторія Лещенко, програмний координатор Docudays UA.

 

Після завжди метушливого Києва Швейцарія видається аж надто малолюдною. Людей майже не видно. Ті ж, кого на запаморочливої краси вуличках інколи зустрічаєш, постійно щось насвистують. Це відбувається як на Женевському летовищі, так і тут, у Ньоні, де ніхто не боїться дивакуватої прикмети наших мам та бабусь «не свисти – не буде грошей», адже грошей тут стане ще не на одне покоління свистунів. Спокійне життя маленького містечка, синхронізоване із розміреним цокотінням швейцарського годинника, порушується лише кілька разів на рік. Один з них – великий професійний огляд документального кіно – Міжнародний кінофестиваль Visions du Reel.

«Образи реальності» (так дослівно можна перекласти назву фестивалю) окуповують затишні сусідні кінотеатри, що межують із Женевським озером, окресленим блакитним ланцюжком французько-швейцарських Альп із славетною Монбланом неподалік. Коефіцієнт присутності «розмов про кіно» катастрофічно зашкалює. Компактний простір містечка вщент заповнений «людьми с бейджами», яких цього року нараховують біля 1500. Всі вони акредитовані кіно професіонали та учасники фестивалю, які і утворюють цільову аудиторію.

 

Кажуть, ще три роки назад тому цей фестиваль був значно менше відомий. «Повне перезавантаження» Visions du Reel відбулося завдяки новому директору – італійцю Лучіано Борісоне. Разом зі своєю командою він магічним доторком інтелекту, принадності та харизми перетворив цей майданчик на один з найбільш престижних. Саме тут відбуваються міжнародні прем'єри як талановитих перваків, так і визнаних професіоналів з акцентом на швейцарському, французькому та німецькому кіновиробництві. Хоча найважливіший акцент – на хорошому кіно. Порівняно з більш комерційними фестивалями, як наприклад, IDFA, програма фестивалю вражає своїм нонконформізмом щодо принципів формування контенту. Тут справді можуть собі дозволити відкривати нові імена. Навіть якщо фільм не подобається – вас все одно не полишатиме відчуття, що цей вибір невипадковий. Проекти програмери Visions du Reel обирають, керуючись своїм, варто зізнатися, вишуканим смаком, а не соціально-географічними лекалами. Здобуття перемоги означає не просто отримання вагомого грошового призу, а й визнання у доволі закритій спільноті документалістів.

Як почуває себе у цій спільноті фестивальник зі Східної Європи – це вже інше питання. Якщо не розмовляє французькою – щонайменше дивакувато. Єдиний порятунок у такому випадку – англійські субтитри до фільмів. За традицією на франкомовному фестивалі не перекладають презентації фільмів та Q&A з авторами. Тому якоїсь миті краще увімкнутим інтуїцію. Таким чином ми врешті-решт знаходимо покази східноєвропейських фільмів. Їх у програмі – небагато, але це, як правило, одні з кращих. Знайомству з авторами вдало сприяє перевірений дідівський спосіб. Щойно церемонія-закриття закінчується, ми розливаємо українську горілку і пригощаємо маринованими огірками прямо на вході до Théâtre de Marens. Дуже швидко біля нашої компанії починає ґуртуватися більша частина фестивальної команди і раптом виявляється, що всі ці франкомовні люди – італійці, араби  і навіть…білоруси. Атракціон небаченої щедрості (келих пива тут коштує не менше чотирьох євро і на високі ціни жаліються навіть європейці!) перетворює нас у космічно дорогій Швейцарії на несподіваних мільйонерів. Разом ми зливаємось у найчистішому людському екстазі, де життя награє дивакуватий лейтмотив «Ти помреш. Тільки це неважливо». Чисте мистецтво життя, задокументоване чи відтворене,  – ось навіщо варто їхати до Ньону. Ну, й по хороше кіно, звичайно.  

 

Подорож здійснена за підтримки посольства Швейцарії в Україні та Фонду «Відкрий Україну».

XVII МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
20–29
березня 2020