Скандинавський дизайн фестивалю Nordisk Panorama

07 жовтня 2014

У місті Мальме (Швеція) з 19 по 24 вересня відбувався 25-й фестиваль короткометражних і документальних фільмів Nordisk Panorama. Про гостинних шведів, Північне море й новий фільм Юкки Каркайнена (співрежисер «Синдрому панка») розповідає програмний координатор Docudays UA Вікторія Лещенко.

 

«Нордиск Панорама» - геніальний задум. Те, на що не спромоглася би одна країна, щедро фінансують кілька. Серед співорганізаторів – кіноінститути Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії й Ісландії. Кожний є постачальником найліпшого документального й короткометражного кіно свого регіону. Окремий акцент – на секції «Нові голоси», присвяченій відкриттю нових імен. Колись фестиваль щороку змінював дислокацію в одній із країн «холодної п'ятірки», але буквально кілька років тому осів у Мальме. Кажуть, економічна криза далася взнаки навіть у Північній Європі. 

 

 

Мальме – на диво гарне узбережне шведське місто. Ідеальне сполучення з Копенгагеном. Від аеропорту лише 20 хвилин потягом, що йде мостом над морем. Шведи постійно тролять данців – звуть їх «трохи простакуватими». У норвежців, на думку шведів, все безпідставно дорожче у півтора раза. А фіни й узагалі говорять незрозумілою для всіх мовою. Їх на «родинному фото» можна поставити трохи осторонь. Туди ж й ісландців (живуть і говорять на своєму острові, наче старовіри якісь). Одночасно в данців, норвежців, фінів та ісландців є й свої козирі в запасі, проте вони завбачливо наїдаються на щедрих фестивальних вечерях, користуючись гостинністю Мальме. Певно, серед гостей усіх європейських документальних фестивалів найбільше з'їдають саме гості «Нордиск Панорами». Таку кількість званих вечер і кейтерингу можна виправдати тільки холодним кліматом регіону.

 

 

Кава тут кислувата на смак. У барах її варять з величезною кількістю води. Якщо ви необачно замовили американо, випити його – неабиякий виклик. Власне, вода тут, до речі, всюди безплатна – і гаряча, і крижана. Так, бармен пропонує погріти руки, вручивши мені склянку гарячої води, а я, здивована до неможливості україночка, не вірю своєму щастю й по-дурному усміхаюся.

 

 

Аби познайомити зі своїм кінематографом, «Нордиск Панорама» цілеспрямовано збирає програмних директорів ключових європейських документальних кінофестивалів. Усіх поселяють до одного височенного скляного готелю. Там же, на третьому поверсі, кіномаркет, де відбуваються зустрічі й закриті покази. З часом надворі зимнішає, причин виходити із фешенебельного готелю дедалі меншає – хіба що ви ризикнете побувати на публічних показах у кінотеатрах. Барбара Орліж  (Barbara Orlicz), програмний директор Краківського кінофестивалю, сміючись, розповідає, що бачила подібне лише в Китаї, куди кілька років їздила на фестиваль, де всі події відбувалися в одному готелі.

 

 

Покази в кінотеатрах – очевидно, не є пріоритетною частиною фестивалю. В залах на диво мало людей. Причина – не надто активна зовнішня промоція й дорогі квитки. Якщо перевести в українську валюту, то квиток обійшовся б у гривень 150. Усі акредитовані гості ходять із бейджами. Після показів відбуваються короткі дискусії. На локаціях усім вміло заправляють волонтери.

 

 

Шведський дизайн підкорює мінімалізмом, а самі шведи – практичністю. У перший же день знаходиш у своєму фестивальному «проднаборі» купу запрошень за принципом all inclusive на всі-всі-всі фестивальні вечірки.

В журі – торішній переможець, нинішній володар венеціанського золота Джошуа Оппенгаймер. Неймовірно приємний лисий хлопчина з чарівною усмішкою. Підступитися до нього майже неможливо, оскільки він постійно оточений жіночою частиною фестивального журі. «Мовчання тиші» не входить у програму, оскільки прем'єру обіцяно не менш знаковому шведському фестивалю. 

Розважив нас Once I dreamt of Life – новий фільм Юкки Каркайнена (The Living room of the nation, 2009, Punk syndrome, 2012) про самовбивць. «Вітальня нації» переходить із сауни до більш звичних інтер'єрів. Дивовижна анімація чергується з депресивними фінами, що, повні серйозності, скаржаться на життя. Плачуть усі: і бородатий товстун-баламут, і блондинка в червоному, і батько хлопця, що з‘їхав з глузду. Важко сприймати серйозно. Мабуть, після українських подій тривалі депресії вже не здаються такою проблемою. У шухляді стола в готельному номері знайшлася збірка псалмів у твердій чорній палітурці – іронічне нагадування про минущість буття навіть у такому чудовому готелі з панорамним видом на Мальме.

 

 

Волонтерів тут особливо поважають. Під час грандіозної церемонії закриття, що відбувалася (увага!) за накритими столами, де подавали перше, друге й десерт, волонтерський корпус мав окремий сектор, де вони одночасно вечеряли й стежили за перебігом церемонії. На сцені біля невеликого екрана одного за одним називали переможців, бахкали хлопавками, розливали шампанське. Звукове оформлення довірили ісландським діджеям.

 

 

На останній день фестивалю заплановано грандіозний захід – відвідування сауни з купанням у Північному морі. Точка зборів – гостьова. Ранній похмурий ранок. Дошкуляють сумніви, що таких само безумців, як ти, не набереться достатньо, й поїздки не буде. Але «безумці» прибувають – дехто навіть одразу з валізами, аби просто з бані попрямувати в аеропорт. Юха, гостьовий менеджер, розповідає нам, що такий банний ранок вони влаштовують уперше саме цього року (це в нього поцікавився фестивальний директор, чи не варто їм «вигадати щось на останній день») й обіцяє доєднатися згодом. Сауни влаштовано на дерев'яних вимостах. У парильнях - вікна з видом на камені й море. Гості фестивалю, роздягнені й розслаблені, обговорюють призерів, поглядаючи у вікна. Спокій і безтурботність. Північне море прекрасне. Трохи солоне на смак. Незважаючи на низьку температуру, в ньому досі плавають медузи й купаються гості.

 

 

Переміг, до речі, ісландський фільм. Історія про стосунки доньки-режисерки й мами-художниці. Кажуть, художник у родині – горе, а двоє – головний приз «Нордиск Панорами».  «Нарешті припиню нескінченно жерти! – каже мені російськомовна режисерка з Фінляндії, що опинилася в парильні поряд мене. – Ці сніданки – це щось страшне: постійно жереш і жереш! Приїду додому й знов візьмуся до здорового способу життя!» 

 

 

А я поспішно попрямувала до Копенгагена на літак KLM, котрий, як і минулого разу (але тоді це було некритично) вилетів на годину пізніше. Через це я спізнилася на рейс «Амстердам–Київ» і на певний час втратила надію повернутися додому. Але згодом стало відомо про двотижневий страйк працівників Air France, тож полетіти через спізнення або скасування рейсів не могли ще тисячі пасажирів. Щодня ця авіакомпанія втрачає десь близько 12 мільйонів євро, але страйк не припиняється. Причина – відкриття цією групою компаній низки нових лоукостів. Ми вишиковуємося у виснажливі черги на поселення до готелю. Там же мій загадковий новий знайомий Іван, що прямував із Києва до Марокко, вручає мені й новим товаришам по яблуку. «Яблуко миру», – думаю я собі й посміхаюся.

XVII МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
20–29
березня 2020