Альона Полуніна: «Я не зводжу рахунків за допомогою мистецтва»

26 березня 2014

З російською режисеркою Альоною Полуніною фестиваль Docudays UA заприятелював ще 2009 року, коли її фільм «Революція, якої не було» отримав у нас Гран-прі. Цього разу в позаконкурсній програмі лауреатів міжнародних кінофестивалів DOCU/ХІТИ вона представить свій новий фільм «Непал форева» – про двох кумедних російських лєнінців, які вирушили до Непалу з метою примирення місцевих комуністичних партій.

 

Показ фільму «Непал форева» стане заключним у програмі DOCU/ХІТИ і відбудеться 27 березня о 15:00 в Червоній залі Будинку кіно.

 

Це інтерв’ю ми записали наприкінці лютого, коли Альона приїхала до Києва на Майдан. Звісно, з цього ми і почали нашу розмову…

 

Я приїхала сюди опівночі 21 лютого – ніяка фото- чи відеозйомка не передавала тієї атмосфери, яку я побачила. Мені здавалося, що дуже цинічно – сидіти в Москві й дивитися пряму трансляцію.

 

А професійного бажання самій познімати Майдан не виникло?

 

Не хотілося бути кінотуристом. Я не настільки заглиблена в контекст політичного життя України – у певний момент я її випустила з уваги. Можливо, тому що коли до влади прийшов Янукович, мені стало зле.

 

Я вирішила не знімати жодного кадру. Я тут чужинка, і не хотіла на чужій крові, на історичному зламі ось так скористатися з ситуації. Якби в мене були герої і я розуміла, про що хочу зробити фільм, то, швидше за все, я приїхала б із камерою. Але ця поїздка мені потрібна була суто по-людськи.

 

Яким було ваше ставлення до Майдану з огляду на інформаційну атмосферу в Росії?

 

Я ніколи не дивлюся офіційну пропаганду, бо завжди знаю, що вони скажуть. З іншого боку, я в Києві краще зрозуміла, хай би як банально це не звучало, характер народу. На Майдані я зустріла еліту країни – не кожен повинен бути воїном, але там були такі якісні людські типажі – люди, які з’їхались з усіх кінців країни, відчуваючи в собі потенціал саме воїна. Я таких дуже поважаю як людина, я можу ними захоплюватися як жінка. Такі люди повинні бути в кожній країні. Я побачила, на що здатна людина на чистому героїзмі. Як режисерові мені дуже треба таке бачити.

 

Поговорімо про «Непал форева». Головні герої справляють враження маргіналів – яку реальну політичну і суспільну вагу вони мають у Росії?

 

Вони дуже доречні в російській політиці – там потрібна саме така організація, яка пародіює справжніх комуністів. «Вождь» партії – Сєрґєй Малінковіч – був у певний момент історії дуже близький до влади, потім здав позиції й більше не зміг піднятися. Інша справа, що в партії однаково досить високий рейтинг і вона донедавна всерйоз конкурувала з правлячою. Відповідно, це було не дуже вигідно і потрібно було кидати тінь на такий рух, який досі, незважаючи на всі історичні колапси, продовжує викликати симпатію в людей. Тоді виникає розуміння, звідки беруться такі дивні утворення на політичному тілі.

 

Та зрештою, фільм же не політичний?

 

Так. Я вирішила, що мені значно цінніше зробити комедію ситуацій, характерів. Їх пригод. Всього цього побаченого мною абсурду,  їх діяльності. На своєму місці вони дійсно займаються тим, що вміють – у них таки дивний талант.

 

У фільмі своєрідно  протиставляються різні «комунізми»: російський і непальський, непальський і навіть північнокорейський…

 

В цьому принадність документального кіно – коли життя саме організовує додатковий смисл. Те, що герої раптом, при ввімкненій камері, дізнаються, що помер Кім Чен Ір і вирішують піти висловити співчуття в посольство Північної Кореї в Непалі – про такий епізод можна тільки мріяти.

 

А в Непалі, до речі, комунізм має цілком прийнятну форму, тому що маоїсти – дуже впливова партія, люди їм дуже симпатизують. Але при цьому країна розвивається за капіталістичними законами.

 

Хто оплатив поїздку героїв до Непалу все ж таки?

 

Продюсер. У фільмі йдеться про те, що ми зробили їм пропозицію. Так, вони перші написали в газеті, що збираються їхати рятувати Непал від громадянської війни, але, звісно, нікуди не поїхали – це була «качка», в яку всі повірили. Та коли ми запропонували: «А давайте ви справді поїдете!» – вони відповіли: «Якщо будуть квитки, поїдемо, звісно».

 

Чи зробив монтаж з цієї історії комедію?

 

Я вас запевняю, найсмішніші моменти, які б змусили вас так реготати, що було б навіть незручно, не ввійшли до фільму. Це все ж не актори, я свідомо прибирала те, що занадто. Йшлося про те, щоб зберегти ту дивовижну атмосферу абсурду, яку я побачила в їхньому пітерському підвалі. Я туди спустилась і зрозуміла, ось воно – кіно!

 

А герої бачили фільм?

 

Не бачили. Звісно, на прем’єру в Італії їх ніхто б не повіз, але на російську я їх намагалася запросити. Мені переказували, що вони в інтернеті сварилися, буцімто режисер їх не запросив – обманюють, ми листувалися. Квитки на поїзд я їм справді не купила, бо вже кілька місяців фактично безробітна, але за рахунок фестивалю переїзд організувати намагалася.

 

Але мені здається, що хтось із журналістів їм показав фільм. Бо судячи з того, як вони лаяли мене в інтерв’ю, фільм вони бачили. Навряд чи їм хтось так докладно переказав кадр за кадром.  

 

Ви не боялися, що вони можуть заборонити показ фільму?

 

Вони цього зробити не можуть, ми з ними підписували договір. Мій продюсер займалася всіма паперами, не зважаючи на непростий характер «Вождя»…

 

От мене лякав би «непростий характер».

 

Так, у фільмі він кумедний і смішний лис, а в житті досить складний.

 

Тобто вони на камеру все ж «грали»?

 

Ні, не грали. Це вже монтаж, вибірка. Вони не «вмикалися» на камеру і часто не знали, що ми їх фільмуємо. Ми ж професіонали.

 

Ті моменти, де «Вождь» був дуже неприємним персонажем, я не показала – вирішила зробити фільм м’якшим. Є закон глядацького сприйняття – глядач має симпатизувати героям. Я не зводжу рахунків з людьми за допомогою мистецтва. Якби я хотіла показати маленького продажного політика – у мене весь матеріал на руках. Але я не хотіла робити суто негативний персонаж. Я зробила його дотепним, кмітливим, дивним – а він такий і є також!

 

Розмову вів Віктор Глонь

Світлина Юлії Сердюкової

XVI МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
22–30
березня 2019
Як працюватиме Ukrainian Doc Preview на Docudays UA
Новини
Як працюватиме Ukrainian Doc Preview на Docudays UA
Започатковуємо в межах DOCU/ПРО презентацію українських документальних проектів на стадії постпродакшену відбірникам найбільших іноземних фестивалів, сейлз-агентам та дистриб’юторам
Новини
МЕРЕЖА: будувати новий світ між цензурою та бажаннями
Новини
МЕРЕЖА: будувати новий світ між цензурою та бажаннями
Цьогорічна спеціальна програма МЕРЕЖА – скріншот віртуального сьогодення. Фільми цієї підбірки не завжди надають оцінку тому, що вони нам показують, але пропонують зробити це нам
Новини
MEET PROFESSIONALS! Індивідуальні зустрічі з міжнародними кінопрофесі…
Новини
MEET PROFESSIONALS! Індивідуальні зустрічі з міжнародними кінопрофесіоналами
Це індивідуальні зустрічі з відбірниками міжнародних фестивалів, продюсер(к)ами, представниками іноземних сейлз-агентств та фондів
Новини
Docudays UA вручить спеціальну нагороду «Rights Now!». Зустрічайте на…
Новини
Docudays UA вручить спеціальну нагороду «Rights Now!». Зустрічайте нашe журі!
Docudays UA започатковує нагороду «Rights Now!». Тепер з усіх програм фестивалю буде номіновано десять фільмів, що розповідають про захист прав людини
Новини
Дозволити програмі змінити вашу свідомість?
Новини
Дозволити програмі змінити вашу свідомість?
Про концепцію та візуальне рішення Docudays UA-2019
Новини
DOC/САДОК іде в Бібліотеку Майбутнього!
Новини
DOC/САДОК іде в Бібліотеку Майбутнього!
Креативний простір для молодших відвідувачів фестивалю не втомлюється щороку змінювати свій формат
Новини
DOCU/ХІТИ: усі грають в ігри
Новини
DOCU/ХІТИ: усі грають в ігри
Зустрічайте зіркові стрічки цьогорічної програми фестивалю!
Новини