Тільки майбутнє

26 березня 2016

Фільми та дискусія в рамках DOCU/ТЕХНО неодмінно змусять вас по-новому подивитись на світ технологій.

 

«Привіт, мене звати Alice. Ви іноді почуваєтесь самотнім?» Alice – це програма, яка може вести діалог із людиною звичною для нас мовою. На перший погляд, назва комп’ютерної програми доволі романтична, і ви, можливо, подумаєте, що її етимологія закорінена у творчості Льюіса Керрола. Проте реальність залишається такою ж холодною, як і дескриптори коду Java, в якому написали програму. Alice – це абревіатура від Artificial Linguistic Internet Computer Entity, що в перекладі на українську означає: «Штучна лінгвістична інтернет-комп’ютерна істота». Alice дуже схожа на Siri на базі телефонів iРhone та Cortana на базі Android, і не зважаючи на те, що вони здаються втіленням штучного інтелекту, їм ще до нього далеко. Всі ці програми не зовсім розуміють, у чому ваша проблема, їхнє основне завдання – розпізнати, що саме ви говорите, а потім порівняти фразу із власною базою даних і обрати релевантну відповідь. Спробуйте попросити Siri розказати жарт. Кожного разу ви отримаєте один і той самий результат. Нас уже таким не здивуєш. Але уявіть собі, що Alice, Siri або Cortana потрапила в руки кому-небудь 40 років тому? Хоча навіщо уявляти? Краще дайте вашим бабусям та дідусям із ними поспілкуватись.

 

Півметра зросту, чорна перука, ямочки на щоках – лялька дивиться на нідерландського режисера Сандера Бюрґера зі сторінки журналу. Під фотографією розмістилась коротка стаття, яка анонсувала експеримент голландських вчених. Саме ця стаття надихнула Бюрґера на документальний фільм «Я – Аліса».

 

Суть експерименту полягала в тому, щоб надати трьом самотнім літнім жінкам можливість протягом декількох тижнів поспілкуватись із роботом на ім’я Alice. На початку експерименту старенькі бабусі досить скептично ставились до ляльки, але з часом глядач помітить, як крига недовіри розтанула. Бабусі з радістю розказували свої історії, співали для неї, разом робили вправи, навіть дивились футбол. Крізь камеру, вмонтовану в очі ляльки, глядач бачить, як бабусі всміхаються до Alice, як ніжно торкаються її обличчя. На якийсь момент забуваємо, що Alice – це робот.

 

Код програмного забезпечення Alice є відкритим (open source) для того, щоб розробники зі всього світу мали змогу працювати з ним і вдосконалювати його. Так само і компанія персональних 3D-принтерів Makerbot проголосила високу мету – бути компанією open source. «Я хочу жити у світі, де ми ділимось речами», – говорить нам на хвилі піднесення співзасновник компанії Makerbot Бре Петіс.

 

Разом зі своїми напарниками у березні 2009-го року вони розпочали нову технологічну революцію, створивши прототип персонального 3D-принтера. Технологія 3D-принтерів існувала ще у 80-х: для великих корпорацій і за великі гроші, проте лише зараз відчайдушні винахідники першими зробили їх доступними для пересічних громадян. Маленькі компанії на кшталт Makerbot та Formlabs, на перший погляд, боряться з вітряками, адже конкурувати з гігантами на ринку 3D-систем непросто. Але їм вдасться знайти свою нішу.

 

Фільм Луіса Лопеса та Дж. Клей Твіла «Надрукуй легенду» – не тільки про революцію 3D-друку під соусом «Американська мрія». Цей фільм про роботу в команді, про лідерів та аутсайдерів, про те, як бізнесова складова руйнує високі цілі, дружбу та стосунки. Це фільм про те, чи можна жертвувати своїми цінностями та переконаннями заради успіху. Якщо ви вважали, що 3D-принтери – це ніщо інше, як просто іграшка, анархіст Коді Вілсон, який друкує зброю на 3D принтерах, поставить ваше уявлення під сумнів.

 

До речі, коли востаннє ви грали в комп’ютерні ігри? Я – ще в дитинстві. Моєю улюбленою грою була The Sims, і коли в родині моїх сімсів було все до нудоти добре, я починав розважати себе таким чином: замовивши покоївку, доставку піци, няньку, я створював кімнати, де в майбутньому на всіх цих працівників сфери послуг чекала смерть. В одній кімнаті міг розташуватись камін з великою кількістю килимів, в іншій – басейн, у якому зникнуть драбини.

 

У Пентагоні є кімнати, схожі на комп’ютерні клуби. У них сидять хлопці, які грають у щось схоже на The Sims. Насправді ж вони грають у Бога. Одним натиском кнопки вони можуть вистрілити зі зброї, розташованої на дронах – і за тисячі кілометрів від них ця жорстока гра закінчиться для когось назавжди.

 

Жителі Вазиристану (пакистанського району на кордоні з Афганістаном) розказують у документальній роботі Тоньє Гессен Шей «Дрон», що вони ненавидять блакитне і чисте небо, адже в такому небі дронам дуже легко їх бачити та вбивати. Вони розкладають на дахах домівок великі плакати з фотографіями вбитих дітей, щоб закликати керманичів смертельних дронів зупинитись. Та чи можливо зупинити війну 2.0, де межі реального і віртуального стираються?

 

Футуролог та вчений Рей Курцвейл у книжці The Age of Spiritual Machines заявляє, що вже у 2029 році людство зможе нарешті винайти штучний інтелект, який повністю змінить усі сфери життєдіяльності людини. Зі вживленими в мозок наноботами, у 2029 році, ви б мали змогу прочитати цю статтю за тисячні долі секунди. Може статися, що за кілька десятиліть ви приїдете на Docudays UA із вашою коханою-роботом на машині з автопілотом.

 

Але не забігаючи наперед, повернімось до 2016-го. Цьогоріч Docudays UA присвячує сучасним технологіям позаконкурсну програму, яку ви не можете пропустити. Приходьте і влаштовуйтесь зручно – попереду тільки майбутнє!

 

Кирило Бескоровайний, засновник науково-популярного журналу «Куншт»

XVII МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
20–29
березня 2020