Фільмами, які цьогоріч будуть у програмі «СИНДРОМ РІВНОСТІ», ми хочемо подолати байдужість до людей з фізичними вадами, особливо до тих, що народилися з синдромом Дауна, або мають психічні розлади. Про спецпокази фестивалю розповідає PR-директорка, Дар’я Аверченко.
Колись я працювала на телебаченні й мені випало зробити інтерв'ю з керівником кімнати школяра. Він вчив дітей робити дерев'яні іграшки й роботу свою дуже любив. Максим пересувався на інвалідному візку, жив на Позняках, а на роботу їздив на Мінський масив. У дев’ятиповерхівці Максима був хороший управдом. Він зробив гарний пандус, щоб людям на візках, мамам із колясками і бабусям із кравчучками легше було потрапити додому та виїхати на вулицю. Але на вулиці починалися перешкоди й випробування: сходи до переходу в метро, платформа, де Максим у супроводі працівників метрополітену заїздив у вагон, пересідав на станції, їхав далі, виходив із метро, а потім ще довго намагався проїхати по запаркованій вулиці до своєї роботи. Він розповідав тоді, що у радянські часи про проблеми людей з інвалідністю говорити було не заведено: їх виселяли в окремі будинки, інтеграція у життя соціуму не віталася. Маючи інвалідність, людина могла все життя просидіти вдома, нікого не цікавили її прагнення, таланти, розумові здібності.
Не знаю, чи вплинув на когось тоді мій сюжет у новинах, але я знаю точно, що мене історія Максима змінила назавжди. Тепер, коли бачу людину на візку, зупиняюся і пропоную допомогу. І взагалі на всі форми інакшості реагую з бажанням підтримати людину.
Фільмами, які ми підібрали у програму «СИНДРОМ РІВНОСТІ», ми хочемо подолати байдужість до людей з фізичними вадами, особливо до тих, що народилися з синдромом Дауна, або мають психічні розлади. У фільмі «Я – інший ти» режисерка вдається до експерименту: вона просить друзів головного героя Ділана зібратися в одній кімнаті й читати вголос різні книжки. У цей час Ділан у центрі кімнати мусить зосереджено креслити на дошці дискримінанти. «Саме це відбувається у моїй голові щодня», – пояснює хлопчина. Його ментальна хвороба виштовхує його з дому і розлучає з родиною, яка не здатна його зрозуміти. Ділан вимушений жити на вулиці.
Фільм «Михайло та Даниїл» – зворушлива історія про те, як батько-художник дбає про глухого сина, хворого на ДЦП. Для того, щоб лікувати хлопця й інтегрувати його у повноцінне життя, Михайло переїздить з України до Чехії. Лікування дає дивовижні результати: Даниїл росте цілком самостійним, любить футбол і танці з дівчатами. А ще він, виявляється, теж художник! Долаючи біль, незграбними рухами він виготовляє прикраси з кольорового скла.
Напевно, немає нічого більш бажаного, ніж коли власна родина розуміє, що ти один із них, достатньо дорослий, щоб самостійно приймати власні рішення і будувати своє життя. Фільм «Дорослі» – про людей із синдромом Дауна, які працюють на шкільній кухні. Головним героям вже по сорок років, він і вона закохані, хочуть жити разом. Але їхні опікуни мають власні думки щодо того, як їхнім підопічним будувати свої долі. Ця розповідь про кохання водночас сумна й оптимістична: адже бути щасливим попри все можливо, коли любиш і коли люблять тебе.
Текст: Дар'я Аверченко
Чільне фото: кадр з фільму «Я – інший ти»
