Чи можливо говорити про це? Програма «ПРОСТА ЖІНОЧА РІВНІСТЬ»

07 березня 2018

«ПРОСТА ЖІНОЧА РІВНІСТЬ» – одна із шести спеціальних програм Docudays UA. Вона підважує стереотипи, яких дуже багато в нашому суспільстві, щодо доль та ролей жінок у сучасному світі. Про сміливість говорити як особливий документальний нерв усіх цих трьох відчайдушних стрічок – розповідає Дар'я Бассель, програмна координаторка Docudays UA.

 


 

Стефані Брокгауз, режисерка фільму «Про деякі речі говорити важко», починає розмову зі своєю матір’ю тоді, як вагітніє вдруге. Відносини з партнером не складаються. Усе дуже непевно. Незрозуміло, як жити далі і чи є в її житті місце другій дитині. У відповідь на одкровення доньки відкривається й мати. Вона теж ділиться болісним досвідом аборту в ті часи й за тих обставин, коли це було ще більш неприйнятне з погляду суспільства, ніж зараз. А далі, мов сніжний ком, сипляться визнання. Виявляється, що кожна жінка з їхньої родини пережила аборт. І жодна ніколи ні з ким про це не говорила. Їхньою першою слухачкою стає Стефані. Так, у полі фільму різні епохи зв’язуються у вузол таким різним, але однаково болісним досвідом жінок з однієї родини.

 

Сербська стрічка Міли Турайлич – це фільм, який також починається із сім’ї. Але сім’я тут не щось інтимне. Сім’я – політичне. Вона – ціла країна. Фільм «Зворотний бік усього» про родину, історія якої, на відміну від багатьох інших, які пройшли крізь жорна комунізму, збереглася, залишивши, однак, чимало чорних плям та таємниць. Історія продовжує творитися й на наших очах. За вікном ревуть протести в сучасній Сербії, і головна героїня, мати режисерки, намагається втекти з дому, щоб підтримати протестувальників. Політична активістка, вічна опозиціонерка, класична інтелігентка, якщо розуміти під цим словом відчуття власної відповідальності за долю свого народу, на питання доньки, чому в 90-ті, коли зовсім не було що їсти, вони не поїхали з країни, відповідає: «Як я могла покинути все це?»

 

Героїні фільму «Мовчазна війна» теж не хотіли покидати своєї країни, хоч там і йде війна. Але мусили втекти, коли їхні родини відмовились від них, ба навіть погрожували їхньому життю. Від початку війни в Сирії тисячі жінок постраждали від зґвалтувань, які режим використовує як зброю у війні. Про зґвалтування не прийнято говорити в будь-якій культурі. У мусульманській культурі зізнання в тому, що ти пережила насильство, може спричинити не тільки неповагу оточення, але й смерть. Уважається, що краще вбити жінку або доньку, ніж жити з таким соромом. Чи можливо говорити про це? Жінки, які висловлюються в цьому фільмі, вирішили для себе, що можливо. Ми мусимо їх почути.

 

Текст: Дар'я Бассель

Чільне фото: кадр з фільму «Про деякі речі говорити важко»

МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
22–29
березня 2019
ДОСВІД. «Це була моя планета»
DOCU/БЛОГ
ДОСВІД. «Це була моя планета»
Пропонуємо до читання серію блогів про досвід авторок та авторів документальних фільмів у конкурсах Docudays UA
DOCU/БЛОГ