Відколи Киргизстан здобув незалежність у 1991 році, там відродилася прадавня традиція «ала-качуу», що можна приблизно перекласти як «хапай і тікай». Більш ніж половина киргизок виходять заміж після того, як їх викрадають ті, хто стають їхніми чоловіками. Деякі з жінок тікають після тяжких випробувань, але більшість із них піддаються через традиції та страх скандалу. Хоча прийнято вважати, що ця практика сягає корінням кочових звичаїв, ця традиція суперечить сучасному киргизькому ладу. «Ала-качуу» була криміналізована в радянські часи й залишається незаконною за кримінальним кодексом Киргизстану, але за виконанням цього закону не наглядають правоохоронні органи, тому жінки залишаються беззахисними перед цією насильницькою практикою.
Розер Корейя народилася в Барселоні у 1978 році. Вона – незалежна документалістка, що нині мешкає у Берліні. Розер почала свою кар’єру як відеожурналістка для каталонського телебачення, але її зацікавленість у людських історіях, що ховаються за глобальними проблемами, спонукала її самостійно продюсувати фільми і допомогла розвинути власне бачення у сфері документалістики. Покази її робіт відбуваються по всьому світу, і вона вигравала такі нагороди, як POYI (Picture of the Year International) в США, а також нагороду CANAL+ France на Жіночому кінофестивалі в Кретеї. Через своє захоплення документалістикою вона мандрує по всьому світу в пошуках історій, які можна було б розказати. Не просто спостерігати, а й кидати виклик сучасним суспільствам і піднімати критичні питання про них.
Чоловік-машина (2011), В’язні Кануна (2014)
