У дебютному повнометражному фільмі Оксани Карпович «Не хвилюйся, двері відчиняться» ми бачимо українців у момент транзиту, очікування, паузи. Приміські електрички – місток між минулим, якого вже немає, і майбутнім, яке ще не настало. Режисер та кінокритик Юрій Грицина і Оксана Карпович поговорять про способи зйомки бідності і «простих людей», які уникають «ентомологізації» і колоніалізму в оптиці. Про те, як це – бути українською режисеркою за кордоном, і про те, як у такому статусі знімати фільм в Україні. Чи потрібно стати чужим, щоб краще розгледіти механіку і динаміку рідного? «Не хвилюйся, двері відчиняться» фіксує реальність, непомітну для більшості, реальність, яка скоро зникне. У час кризи це надає фільму додаткових вимірів. Отож, головне питання для обговорення – що буде з електричками, Україною і всіма нами в майбутньому. Найкращий момент, щоб подумати, для чого існує кіно і в якій формі воно може продовжити своє існування.
Оксана Карпович – кінорежисерка, народилася в Києві. З 2013-го року живе і працює в місті Монреаль (Канада). У своїх фільмах Оксана досліджує те, як державна політика втручається в особистий простір і повсякдення спільнот, які вона інтимно портретує. Оксана – випускниця культурології університету «Києво-Могилянська академія» та кіношколи Університету Конкордія в Монреалі. Протягом трьох років вона працювала програмною координаторкою фестивалю Docudays UA. «Не хвилюйся, двері відчиняться» – її перша повнометражна робота.
Юрій Грицина – кінорежисер, кінокритик, фотограф, візуальний антрополог. Працює з такими темами: тимчасові архіви, відеоаматорство, антропологія інтернету, пам’ять і ностальгія як мобілізуючі і демобілізуючі проєкти. Є автором фільмів «Мова і Світ» (2011), «Varta1, Львів, Україна» (2016), «Far from Lviv» (2020).
