Відразу після початку великої війни в Кримінальному кодексі України з’явилася стаття, яка встановлює відповідальність за співпрацю з окупаційною владою (колабораціонізм). Правозахисники/-иці вважають, що державна практика переслідування людей за співпрацю з ворогом недосконала. Наприклад, суди часто виносять неспівставно суворі вироки по відношенню до того, що зробила людина. Правоохоронцям, серед іншого, бракує ресурсів для проведення якісних розслідувань, адже нині вони перевантажені, зокрема, справами щодо воєнних злочинів РФ.

Та люди на окупованих територіях досі не розуміють, за що саме їх можуть вважати колаборант(к)ами, а російська пропаганда переконує їх, що всі жителі в окупації — вороги для України. І якщо Україна чітко каже, що буде переслідувати тих українців/-ок, хто працює в окупаційних адміністраціях, то інші категорії працівників/-иць не розуміють, чи будуть вони нести відповідальність за свою роботу. 

За нормами міжнародного права, держава-окупант має зробити так, щоб життя на окупованій території тривало, як це було до окупації. І люди, які працювали в освітній, комунальній, медичній сфері та ДСНС тощо мають продовжувати працювати. Та насправді українські правоохоронна та судова системи вже мають відкриті справи проти таких фахівців через недосконалість нашого законодавства. 

Тож чи справедливо Україна переслідує громадян/-ок за ймовірну співпрацю з ворогом, скільки наразі таких вироків винесено та що варто вдосконалити державі?

Спікер(к)и: 

Сергій Горбачов, освітній омбудсман України;

Ноель Калгун, заступниця керівниці Моніторингової місії ООН із прав людини; 

Олексій Арунян, журналіст видання «Грати».

Модераторка: Альона Луньова, адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA.

Організатори: Центр прав людини ZMINA та ГО «Докудейз».