Розповідаємо про програму фільмів DOCU/АРТ 22 Docudays UA в кураторському тексті програмерки фестивалю Ольги Сидорушкіної. 

Цьогорічна програма DOCU/АРТ демонструє, що мистецтво пам’яті – це не лише фіксація минулого, а й активна робота з ним. Через архів, інтимні спогади й іноді провокативні образи ці стрічки запрошують нас осмислити, як пам'ятати відповідально. Це фільми, що збурюють, надихають, змушують переоцінити власні уявлення про історію, провину, спадок – і мистецтво як спосіб зцілення.



«Я не та, ким хочу бути» режисерки Клари Тасовської досліджує особистий щоденник як свідчення про життя Праги після подій 1968 року. Цей інтимний документальний портрет розповідає про чеську фотографку Лібуше Ярцовʼякову, яку нині називають чеською Нен Ґолдін. Вона протягом десятиліть знімала власне життя, родину та близьке оточення, створюючи архів, що документує не лише її особисту трансформацію, а й суспільні зміни у Чехословаччині після Празької весни.

Кадр із фільму «Я не та, ким хочу бути»

Режисерка Тасовська перетворює цей архів на кінематографічну подорож у часі – дослідження свободи, ідентичності та взаємозв’язку між тілом, мистецтвом і політикою. Фільм поєднує архівні відео, чорно-білі фотографії, інтерв’ю та закадрові роздуми самої героїні. Вона відверто говорить про самотність, квірність, самореалізацію та пошук сенсу через об’єктив камери. Це не лише фільм-портрет і документація епохи, а й глибоке есе про бачення себе у світі, що змінюється.

«Пропагандист» – це неквапливе, але вражаюче дослідження історичної пам’яті, маніпуляції та відповідальності, що поступово розкриває постать Яна Тьоніссена – очільника нацистської кінопропаганди в окупованих Нідерландах. Побудований на архівних матеріалах, родинних зйомках та унікальному аудіоінтерв’ю 1960-х років, фільм відтворює шлях амбітного режисера, який, знехтувавши етикою, став інструментом нацистського режиму.

Кадр із фільму «Пропагандист»

Режисер Люк Боуман не просто досліджує біографію свого героя, а розбирає, як працює механізм пропаганди – як особисті амбіції, бажання визнання й образа можуть призвести до свідомої співпраці зі злом. На тлі витягів із пропагандистських фільмів і закадрових самовиправдань Тьоніссена постає образ «маленької людини» з великими претензіями, якій було зручно не ставити складних запитань і бути «митцем поза політикою».

Кадр із фільму «Фіуме або смерть!»

Фільм змішує архівні фото, театралізовані реконструкції, експертні коментарі та карнавальний абсурд. Безінович не лише розказує історію окупації міста, а й демонструє процес її відтворення – з вуличними кастингами, інтерв’ю з перехожими, репліками у втраченому діалекті міста. Він не приховує штучності постановок, навпаки – підкреслює її, досліджуючи, як спадок Д’Аннунціо досі живий у сучасних політичних та культурних наративах. Іронія, що межує з тривогою, постійно супроводжує перегляд і ставить запитання: як ми повинні пам’ятати травматичні постаті минулого, які романтизують насильство? Утопічні гасла, мілітаризм, культ харизматичного лідера – все це звучить моторошно сучасно.

Стрічку «Я не та, ким хочу бути» з представленої програми було показано також на фестивалі Sunny Bunny. У межах кампанії з взаємопідтримки між культурними подіями під час 22 Docudays UA відбудеться дискусія про партнерство кінофестивалів.

Чільне фото: кадр із фільму «Фіуме або смерть!»

22 Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні, Міжнародного фонду «Відродження». Думки, висновки чи рекомендації не обов'язково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.