Режисер розкриває життя вихованців дитячого будинку за допомогою гри. Він пропонує дітям стати його помічниками: вчить користуватися кінокамерою та заохочує знімати все, що їх оточує. Мірослав Янек знайомить дітей із премудрощами кіномистецтва, тож вони не омежені простим фіксуванням реальності. Разом вони придумують мультики, пародії, експериментують із відзнятими матеріалами і в такий спосіб дивляться на своє життя по-новому. Камера у дитячих руках – це іграшка, та саме завдяки їй падає стіна між двома світами. Завдяки їй діти розкривають свої таємниці, долають безсилля та несподівану тугу. «Привіт, мамо, привіт, Кубо, я в лісі, номер мого телефону 021905. Дорогою я бачив лісовиків, безпритульних, німф, пияків та відьму, яка дала нам кілька змій. Ми їли змій. А потім я полетів додому, туди, де самий початок. Біля столу сиділи великі звірі, чимось занепокоєні. Раптом я підняв очі й побачив, як соцпрацівниця стоїть біля дверей, і Уху полетів до зірок, і страшенно загуркотіло. А потім я просто розчинився, мов цукор у воді. Це було вражаюче. Це все, що я пам’ятаю. Але не буду навіть згадувати про автокатастрофу».
Народився у місті Наход 1954 року. Ще підлітком захопився кінематографом і зняв кілька аматорських фільмів. У 1979 році емігрував до Німеччини, а згодом до США, де здобув авторитет як режисер монтажу. Найважливішою вважається спільна з режисером Годфрі Реджіо робота над міжнародною трилогією «Поваккаці» (1988), «Душа світу. Anima Mundi» (1992) та «Накойкаці» (2002). Після повернення до Чехії у 1993 році працював над власними документальними фільмами. Його стрічка про незрячих дітей із камерою «Невидимі» (1996) отримала чимало схвальних відгуків як на батьківщині, так і за кордоном. Останні роботи Мірослава Янека «Хачіпе» (2006), «Вєрка» (2005) здобули нагороди на кількох фестивалях.
