Коли задумувалася програма DOCU/AРТ, ми були певні, що легко знайдемо різнопланові фільми про митців. Кого з глядачів не зацікавить можливість побачити відомих особистостей очима пильних документалістів? Але програма, мов свавільний оркестр, уже від самого початку грала власну патетичну мелодію. Героїчного пафосу збірці надав сучасний китайський художник і дисидент Ай Вейвей, відомий усьому світові завдяки мистецьким акціям, що викривають антигуманну політику китайського режиму. Незабаром до бойового гасла художника «Ні про що не шкодуй» ніби магнітом притягнуло історію іранського кінематографіста Джафара Панахі. «Якщо ти – режисер і твої руки не зв’язані, ти обов’язково знайдеш спосіб робити кіно», – заявив він і, незважаючи на домашній арешт та заборону знімати на батьківщині, довів сказане, знявши «Це не фільм». Японська піаністка Томоко Мукаяма, зазирнувши вглиб жіночих табу в «Дітях води», побачила одвічну боротьбу між тілом та розумом усередині кожного з нас. Таким чином у DOCU/AРТ з’явився логічний і безмежно красивий фінал.
Крім того, слід зауважити, що кожен фільм має успішну кінобіографію. Наприклад, фільм про китайського «міцного горішка» Ай Вейвея відкривав цьогорічний кінофестиваль Hot Docs, отримав спеціальну нагороду журі на Sundance, був показаний на Берлінале і от нарешті приїхав до України. І це безперечно подія. Можливо комусь і здасться, що молодій режисерці Елісон Клейман не вдалося до кінця залишитися об’єктивною, але зрозуміти її неважко. Майже три роки вона провела зі своїм персонажем - була з ним під час підготовки до великих музейних виставок у Європі, фільмувала родинні сцени та щодалі відвертіші зіткнення з китайською владою, яка вже кілька разів намагалися заборонити показ картини «Ай Вейвей: Ні про що не шкодуй» у світі. З іншого боку, Клейман створила захоплюючий портрет найвідомішого китайського художника та активіста, місцями смішний та наївний, місцями відверто жахаючий.
Субота, 23 березня, 21:00. Кінотеатр «Кінопанорама»
«Це не фільм» іранського режисера Джафара Панахі завдячує своєю назвою картині відомого сюрреаліста Рене Магріта «Це не люлька». Дійсно, як помітив кінокритик Антон Долін, є щось сюрреалістичне у тому факті, що кращому з сучасних іранських режисерів заборонено знімати кіно на батьківщині протягом двадцяти років. Як приклад досягнень Панахі, «Золота камера» на Каннському кінофестивалі у 1995 році за режисерський дебют «Біла кулька». У стрічці «Це не фільм» глядач стає свідком того, як режисер, чекаючи на вирок суду, займається буденними справами і розмірковує про суть кіномистецтва. Між іншим, цю незаконно зняту стрічку було заховано в торт і таємно переправлено до Франції, щоб в останню мить устигнути подати її на участь у конкурсі Каннського кінофестивалю.
Неділя, 24 березня, 21:00. Кінотеатр «Кінопанорама»
Медитативне та поетичне кіно про таємниці жіночого тіла «Діти води» було зняте нідерландською режисеркою з російським корінням Альоною ван дер Хорст. Підказка теж криється у назві фільму, яка пов’язана з обрядом на знак пам'яті про ненароджених, а отже – невидимих дітей. Під супровід музики Баха та композицій японської піаністки Томоко Мукаями режисерка намагається поговорити зі своїми персонажами на теми сексуальності та одвічних тілесних табу, а також прослідкувати, як мистецтво змінює ставлення людей до подібних інтимних переживань.
Понеділок, 25 березня, 21:00. Кінотеатр «Кінопанорама»
На фото кадр з фільму «Ай Вейвей: Ні про що не шкодуй»
Ольга Бірзул, куратор програми DOCU/АРТ
