Національний центр Олександра Довженка, Олексій Радинський та Docudays UA представляють.
Перебудова та перші роки незалежності були унікальним періодом в історії українського документального кіно. Поступове зняття цензурних заборон у цій сфері спричинило хвилю критичної кінопубліцистики.
Українська документалістика, що протягом майже всієї своєї історії була обмежена до функцій пропаганди та обслуговування ідеологічних замовлень, перетворилася на ефективне знаряддя соціальної критики. Документальні та хронікальні стрічки, як і раніше, часто демонструвалися в кінотеатрах перед «основними», художніми фільмами, але замість ритуальних репортажів про досягнення народного господарства глядачі бачили гостру й дедалі більш радикальну критику наявного стану речей. Автори документальних фільмів усе частіше зверталися до таких тем, як неефективність радянського державного устрою, становище виключених категорій громадян СРСР, катастрофа на ЧАЕС, Голодомор, масові демократичні рухи.
Оскільки установка на «перебудову» та «гласність» відтепер була офіційною державною політикою, виникла парадоксальна ситуація: дедалі жорсткіша критика радянського устрою створювалась у рамках державної системи кіновиробництва. Фактично почалося формування демократичної публічної сфери у вигляді громадських мас-медіа, фінансованих державою та спрямованих на відкриту критику суспільних негараздів. Ця модель проіснувала недовго: разом із занепадом СРСР практично зникає запит на критику новоствореного державного устрою в форматі документалістики, кінохроніки та кінопубліцистики.
Шляхом відмови від державної підтримки виробництва документальних і хронікальних фільмів українська влада позбавила суспільство одного з демократичних інструментів громадянського впливу та контролю над політичними й суспільними процесами. У середині 1990-х років створення неігрового кіно в Україні майже припинилося. Документом цього процесу є фільм Ізраїля Гольдштейна «Прощавай, кіно!», що дав назву всій програмі української критичної документалістики.
24 березня, 14:00, Будинок кіно, Синя зала.
Олексій Радинський,медіа-активіст, кінознавець, редактор української версії журналу «Політична критика»
