DOCU/УКРАЇНА: Три покоління української документалістики

18 березня 2014

Цьогорічна добірка українських фільмів програми дає можливість познайомитися з митцями різних генерацій, стилів та уподобань. Від зовсім юних початківців з недосконалою майстерністю, але вже власним мистецьким поглядом, до улюбленців багатьох фестивалів та майже класиків вітчизняної документалістики. Покази DOCU/УКРАЇНА відбудуться 22-25 березня у Синій залі Будинку кіно.

 

Кінознавець Ігор Грабович уже встиг переглянути всі фільми програми і скласти свою думку...

 

 

Українська програма DOCU/УКРАЇНА по-своєму показова, навіть репрезентативна, бо багато в чому відображає теперішнє українське суспільство – і в сенсі представлених генерацій, і через демонстровану проблематику картин.

 

У першу чергу варто сказати про найстарше покоління українських кінематографістів, представлене у програмі картиною Олександра Балагури «Табір». У стрічці своєрідно склеюються епохи – радянська та пострадянська, українська. Точкою відліку для сюжету стало повернення режисера у місця, де 1991 року він фільмував свою картину «Вулиця-вдова», присвячену життю закарпатських ромів. Цього разу поїздка стала ненавмисною, і вона виявилася і мандрівкою в часі, і рефлексією над минулим, і презентацією сьогодення.

 

Відтак стрічка має вільну структуру – старий фільм переплітається з розповідями його героїв про теперішнє своє життя, а нові реалії виказують своє давнє коріння.

 

Режисер Сергій Лисенко в картині «Амосов – Сторіччя» підбиває підсумки життя та діяльності знаменитого українського хірурга, інженера, мислителя Миколи  Амосова. Багато в чому це розповідь про щасливе довге життя, яке об’єднало й особисті звершення, й філософські пошуки хірурга. Найцікавішою, як на мене, сюжетом сюжетною лінією цього фільму є взаємодія Амосова з Історією, з історичним часом, у якому йому довелося жити.

 

З одного боку, знаменитий професіонал рятував людські життя без огляду на їхні переконання чи суспільний статус, з іншого, він все ж переймався подібним статусом, бо шукав формулу ідеального суспільства, яке б влаштувало усіх. Утім, рано чи пізно подібні пошуки мали привести його якщо не до конфлікту з тодішньою владою, то до особистого розчарування їхніми результатами. Так воно і сталося – пережиті Амосовим епохи виявилися несумісними з ідеалами.  Багато в чому картина «Амосов – Сторіччя» є реквіємом за радянською мрією, яка сьогодні доживає свої останні дні.

 

Картина-портрет Романа Бондарчука «Кафе «Вояж» є також розповіддю про епоху, але цього разу  через постать простої людини, сторожа приватного ставка з херсонського Берислава дяді Вови, який розповідає про себе та навколишнє життя  доволі відверто,  проте без найменшого пафосу чи драматичного загострення. Дядя Вова – із середнього покоління радянських людей, які розпад імперії зустріли у зрілому віці й впродовж наступних десятиліть шукали свого місця в нових часах.  У фільмі ці нові часи подані через розповідь героя про  місцевих заробітчан, яким доводиться гнути спину на нових багатіїв фактично за копійки, а інколи і безплатно.

 

У цій картині персонаж дуже важливий, бо саме він і є тим маленьким українцем, який прагне вижити за всяких умов. Чомусь здається, що подібні люди працювали у Межигір’ї. Вітер історії їх гне, проте не ламає.

 

Ще одним, але цього разу колективним портретом простих людей є картина «М’ясокомбінат» режисера Петра Армяновського. У фільмі йдеться про роботу дільничної комісії на парламентських виборах 2012 року, яка розташована в донецькому м’ясокомбінаті. У центрі уваги опиняються працівники комісії, а також самі виборці.  У стрічці  ми не побачимо чогось надзвичайного, проте її загалом мирна атмосфера видає одну з найболючіших проблем сходу України – його підкреслену аполітичність, яка втілюється  в своєрідній інерції мислення та дій. Відтак вибори у цій картині виглядають актом фактично номінальним. Стрічка у чомусь нагадує чеховські п’єси: люди розмовляють про дрібниці, а тим часом руйнується їхнє життя.

 

Доволі радикальною є стрічка режисера Юрія Речинського «Хворісукалюди», повнометражна історія про групу одеських наркоманів, які намагаються відшукати своє місце у житті. Фільм поділено на три частини, які сприймаються загалом символічно. У першій – йдеться про життя в утробі: діти-наркомани мешкають у підвалі і на Божий світ вилазять через вузьке вікно, щоразу ніби народжуючись на світ. Друга частина є історією пошуку біологічної матері одного з підвальних мешканців, а третя розповідає про спробу однієї з героїнь  народити дитину.

 

Уся історія про материнство та дитинство подається тут через найпримітивніші й навіть здеградовані форми біологічного існування зовсім молодих людей. Багато в чому це колективний портрет країни у його найрадикальніших проявах, де занепалим є не тільки біологічний матеріал, але й соціальні інститути.

 

Певним дисонансом і водночас своєрідним прологом у майбутнє в програмі виглядає стрічка Катерини Горностай «Між нами», присвячена любовному трикутнику або тому, що у деяких інтелектуальних колах називають практикою низової поліамурності. У центрі оповіді тут молоде подружжя студентів, яке опиняється на межі розлучення через роман дружини зі старшим чоловіком. Загалом ситуація в картині дещо проблематизується та фактично не обговорюється.

 

Соціальне тло персонажів також окреслено доволі невиразно, так само, як і можливі способи розв’язання ситуації. Водночас картина своєю стриманістю та підкресленою камерністю ніби нормалізує саму практику поліамурності, яка в Україні поширена під іншими іменами і сприймається радше негативно, ніж позитивно. Але тепер є про що поміркувати та що обговорити.

 

Ігор Грабович,

кінознавець

19 МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
25 – 
березня
3
квітня 2022
Усе, що потрібно знати, аби подати заявку на стипендію FILMBOOST
Новини
26 липня 2022
Усе, що потрібно знати, аби подати заявку на стипендію FILMBOOST
Новини
26 липня 2022
Зустрічайте журі стипендійної програми FILMBOOST
Новини
22 липня 2022
Зустрічайте журі стипендійної програми FILMBOOST
Новини
22 липня 2022
Правозахисник Максим Буткевич потрапив у полон до росіян
Новини
12 липня 2022
Правозахисник Максим Буткевич потрапив у полон до росіян
Закликаємо українську та міжнародну культурні спільноти вимагати визволення Максима, а також поширювати інформацію про його становище
Новини
12 липня 2022
Docudays UA спільно з Deutsche Filmakademie e.V. оголошують прийом за…
Новини
06 липня 2022
Docudays UA спільно з Deutsche Filmakademie e.V. оголошують прийом заявок на стипендійну програму FILMBOOST
Новини
06 липня 2022
Як пройшли індустрійні події Sheffield DocFest?
DOCU/ПРО
06 липня 2022
Як пройшли індустрійні події Sheffield DocFest?
DOCU/ПРО
06 липня 2022
«Пароль: паляниця»: як відбулися покази українських фільмів у Великій…
Новини
30 червня 2022
«Пароль: паляниця»: як відбулися покази українських фільмів у Великій Британії
Новини
30 червня 2022
«Якщо ми зараз дивимося на себе новими очима, то це і є вирішальний е…
Інтерв'ю
27 червня 2022
«Якщо ми зараз дивимося на себе новими очима, то це і є вирішальний етап трансформації, що почалась в розірваному досвіді наших батьків»
Українські учасниці/-ки індустрійних подій Sheffield DocFest розповідають про проєкти та роботу над ними під час війни.
Інтерв'ю
27 червня 2022
«Час — привілей мирного життя». Українські учасниці індустрійних поді…
Інтерв'ю
24 червня 2022
«Час — привілей мирного життя». Українські учасниці індустрійних подій Sheffield DocFest розповідають про роботу над проєктами під час війни
Інтерв'ю
24 червня 2022