Цьогоріч фестиваль Docudays UA прикрасить особлива програма фільмів світових майстрів документалістики – Сергія Буковського, Аудрюса Стоніса, Мірослава Янека, Павела Лозінського та Міхаеля Главоггера. Добірка фільмів цих режисерів – п'ять унікальних досвідів авторського погляду на реальність.
«Головна роль» Сергія Буковського
Нова картина Сергія Буковського в добірці «МАЙСТРИ» на Docudays UA – «Головна роль». Це особиста історія про маму режисера – акторку Ніну Антонову. Щирий діалог, який розгортається на екрані, торкається тисячі питань: від самотності та любові до списків покупок і дитячих страхів.
«Моя фантазія має межі, а ось світ навколо, здається, безмежний», – каже Аудрюс Стоніс. Литовський режисер вбачає смисл документалістики саме в умінні відкривати приховане. Свого часу його «Земля сліпих» стала найкращим фільмом року й здобула «Фелікса» – нагороду Європейської кіноакадемії. Протягом останніх двадцяти років Аудрюс Стоніс як незалежний кінорежисер і продюсер створив близько двох десятків картин.
«Жінка і льодовик» Аудрюса Стоніса
«Жінка і льодовик» – нова робота Стоніса. Тут крижані скелі, музика, вітер, обличчя жінки та водоспад більш промовисті за будь-які слова. Кожна самотність у фільмі має свою ціну.
Мірослава Янека називають майстром гуманістичного документального кіно. Найперше про цього чеського документаліста заговорили як про гуру монтажу. Адже саме він співпрацював з американським експериментатором Годфрі Реджіо над документальною трилогією «Поваккаці» (1988), «Душа світу. Anima Mundi» (1992) та «Накойкаці» (2002). Уже після повернення до Чехії в 1993 році Мірослав Янек продовжив робити власні документальні фільми. Його стрічка про незрячих дітей із камерою «Невидимі» (1996) отримала чимало схвальних відгуків як на батьківщині, так і за кордоном. А стрічки «Хачіпе» (2006), «Вєрка» (2005) здобули відзнаки на міжнародних фестивалях.
«Нормальний аутичний фільм» Мірослава Янека
Його новий «Нормальний аутичний фільм» – це історія про п'ятьох дітей із синдромом Аспергера. Цією стрічкою режисер ставить перед глядачем одне з найголовніших запитань сучасності: де насправді пролягає межа між різноманітністю та відхиленнями?
А от польський документаліст Павел Лозінські завжди звертається до тем, що тією чи іншою мірою демонструють розломи. Чи то в людях – як з інтимно-біографічною стрічкою «Батько і син» (у 2013-му році режисер разом зі своїм батьком, не менш знаним документалістом Марцелем Лозінським, поїхали машиною в подорож до Парижа й знімали один одного на камеру), чи то в історичному розрізі – як у стрічці «Місце народження» про непрості польсько-єврейські відносини періоду окупації. Та насамперед режисер цінує можливість документального кіно вдивлятися в повсякдення. «Документальний фільм для мене – це власний погляд на світ, справжня історія, розказана так, що її значення виходить за рамки того, що видно під час першого наближення», – зазначає Павел Лозінські.
«Ти не уявляєш, як я тебе люблю» Павла Лозінські
Його документальна картина «Ти не уявляєш, як я тебе люблю» у фестивальній добірці Docudays UA – це про мову взагалі й про мову людини зокрема. У ній фактично немає нічого, окрім діалогів і трьох людей у кадрі: матері, доньки та психотерапевта. Але це сміливий емоційний трилер про компроміси й жагу прийняття іншими.
І нарешті фільм «Без назви» австрійського режисера Міхаеля Главоггера. Восени 2013-го року він вирушив у навколосвітню подорож, щоб дізнатися, за словами Міхаеля, «яку історію йому хоче розповісти світ». Протягом року він хотів зібрати й змонтувати з відзнятого в подорожі матеріалу фільм. Але 23 квітня 2014 року режисер помер у Ліберії від малярії. Це кіно закінчила режисерка монтажу Моніка Віллі.
«Без назви» Міхаеля Главоггера
У 2012 році Міхаель Главоггер особисто представив на Docudays UA одні зі своїх найвідоміших фільмів «Смерть робітника» та «Слава блудниці». І розповів, чому йому важливо ніколи не ставити межі між документальним та ігровим у своїх фільмах. Адже в безлічі перехресних доріг реальності важливо дійти до суті явищ.
Його останній фільм, знятий в Італії, Балканах та Західній Африці й змонтований Монікою Віллі, – ще одне підтвердження того, що кіно залишає нам більше свободи, ніж ми можемо собі уявити.
Традиційно Docudays UA готує зустрічі з режисерами. Тому й цього року відомі документалісти особисто приїдуть представити свої фільми в Києві.
