«Документи епохи» – найбільш відомий монтажний фільм ВУФКУ, створений на основі 40 000 метрів хроніки 1917–1922 рр. В основу фільму Леонід Могилевський поклав буцімто ідеологічно застарілий архівний матеріал («кавалки позитиву» і дореволюційний «мотлох»), що зберігся в архівах кіностудій ВУФКУ (Всеукраїнського фотокіноуправління) або був викуплений в інших кіноорганізацій та приватних осіб. Попри те, що хроніка у фільмі пропущена крізь сито ідеологізованих інтертитрів, які десь коригують, десь фальсифікують історичні події, «Документи епохи» лишаються безпрецедентним та надзвичайно цінним візуальним свідченням найбільш драматичних сторінок української історії ХХ ст. Пильніше придивитися до механізмів роботи з сенсами у фільмі «Документи епохи» допоможе саундтрек гурту «Сон Сови», у якому музиканти зроблять спробу на противагу титрам і змісту 1928 року розставити нові акценти.
Придбати квитки на музичний кіноперформанс від Довженко-Центру 30 березня можна за посиланням.
Леонід Могилевський (Моґі) (1899–1976) – режисер, кінематографіст та письменник, один із піонерів української кінохроніки. Разом із Довженком ініціював створення першої кінотеки українських фільмів. У 1927 році відділ кінохроніки, очолюваний Могилевським, починає випуск «Кінотижня», а потім і «Кіножурналу» ВУФКУ – знаменитих підбірок свіжої кінохроніки, «своєчасної та злободенної». Наприкінці 1920-х років емігрував до Франції, а під час Другої світової війни – до США, після знову повернувся до Європи – знімав у Франції й Італії. Після виїзду з СРСР зняв близько 20 картин. Фільми Леоніда Моґі «Париж уночі» (1943) та «Аравійська операція» (1944) Квентін Тарантіно згадує серед стрічок, які надихали його на створення «Безславних виродків» (2009). Ці картини він ставить в один ряд із роботами Жана Ренуара та Фріца Ланґa.
Вибране: Дві жінки (1940), Париж уночі (1943), Аравійська операція (1944), Завтра – надто пізно (1950), Чоловік хоче жити (1961)
