Нинішня програма DOCU/ХІТИ – це п'ять фільмів про боротьбу. Про п'ятдесят кілометрів одного батька, про щоденну рутину найбільшого пологового будинку Філіппін, про тіло й уразливість, про порятунок уцілілих від бомбардувань і про найочікуваніший український документальний фільм року – розповідає програмна координаторка фестивалю Вікторія Лещенко.
Народження, боротьба, смерть, переродження – кульмінаційні точки людини, яка протистоїть, людини, яка бореться, людини, яка не здається й людини, яка готова всміхнутися в обличчя визначеній неминучості. Медійний світ шепоче: ми володарі своєї долі, варто лише повірити в успіх, як тверда кірка обставин піддасться під натиском закликів у соціальних мережах. Зануримося в менш популярну правду про те, як courage is the only life measure (мужність як єдина міра життя). К’єркегорівська мужність, з якою кожен герой цих фільмів приймає будь-яку мить випробування, гідна захопленої уваги. Цьогоріч зосередимося на Філіппінах, Україні, Конго, Алеппо й Тель-Авіві – місцях, де люди гідно зустрічають виклик незалежно від статі, ґендеру, статусу й документаліста, який фіксує їх складну боротьбу.
«Материнська земля» (Рамона С. Діаз) – епічне полотно блискучої операторської й режисерської роботи, що описує щоденну рутину одного з найбільших пологових будинків Філіппін. Конвеєр бідності з невблаганною продуктивністю випускає нових філіппінців без надії на майбутнє. Тим яскравіша людська емпатія персоналу в боротьбі за кожну окрему долю.
Один з найочікуваніших українських документальних фільмів року «Дельта» (реж. Олександр Течинський) до зустрічі з глядачами Docudays UA був відзначений престижним дипломом Лейпцизького документального кінофестивалю. Суворі місцеві звичаї в поєднанні з віртуозною роботою документалістів створюють українському глядачеві ексклюзивну перспективу, дистанцію й наближення, украй необхідні в прийнятті себе.
Любов з першого погляду – кредит, який беззастережно видається танцівниці ізраїльської трупи «Батшева» Боббі Джен. Коли жіноча емоційність і краса поєднані із силою та щирістю, а свобода дається лише за умови постійної боротьби зі стигматизацією тіла громадськими нормами і його вразливістю, страхом не вкластися в задані рамки. Рух на межі, як і чарівна історія кохання, – невід'ємний нерв цього направду фестивального хіта від режисерки Ельвіри Лінд.
«Макала», що означає «продавець вугілля», – режисерський дебют оператора Еммануеля Ґра, відзначений гран-прі Каннського тижня кінокритики. Роуд муві про те, як батько родини здійснює щоденний подвиг у боротьбі за виживання. Долаючи п'ятдесят кілометрів з дуже важкою ношею з вугіллям, Кабвіта затягує нас у магічний світ небувалої самотності й сили духу.
В «Останні люди в Алеппо» (Ферас Файяд) не буде хеппі енду, ми знаємо це спочатку. Після перегляду документального номінанта на «Оскар» світ ніколи не буде колишнім. Ми будемо не тільки знати, але й відчувати біль і красу цього моменту. Настільки чарівне, сильне враження від присутності дивовижних за силою духу людей. Група волонтерів, що розбирає завали після бомбардувань і рятує уцілілих, приречена на смерть. Щоденна агонія підпорядкована красі теперішнього, спіймана оком художника.
До зустрічі в кіно.
Кадр з фільму: «Боббі Джен» режисерки Ельвіра Лінд
