24-го березня Docudays UA покаже новий фільм легенди документального кіно Фредеріка Вайзмана. Що говорять бібліотеки про сучасний публічний простір - розмірковує кінокритикиня Юлія Коваленко.
Бібліотеки вже нічого не говорять про сучасний публічний простір? Легенда документального кіно Фредерік Вайзмен це спростовує. Його нова більш ніж тригодинна картина – це прогулянка по одній із найбільших у світі бібліотек, якою може похизуватися Нью-Йорк. У її читальних залах, між її книжковими полицями, навіть на вулиці між її філіалами пульсує життя. Її вечірні вітрини змушують зупинитися перехожих, щоб розгледіти старі афіші та видання, вхід до неї увішаний оголошеннями, а під час урочистих заходів просто неба виставляють стільці, щоб охочі могли сфотографуватися на фоні чарівного світла безлічі свічок, якими прикрашені сходи у бібліотеку. Як і будь-яке маленьке чи велике місто, бібліотека – це не книжки та стіни, це люди, що її наповнюють життям.
Камера фланує між безліччю заходів у міських філіалах публічної бібліотеки, час від часу вибирається на вулицю, ніби намагаючись жадібно схопити великим ковтком життя, що вирує довкола розкиданих по трьох районах Великого Яблука підрозділів будинку книги. Між цими замальовками немає жорсткого хронологічного порядку, їх не поєднують ані спільні головні герої, ані режисерське нав’язування жорсткого наративу, ані закадровий голос. В об’єктиві Вайзмена бібліотека стає єдиним живим організмом – наочною моделлю суспільства. А отже, це живе створіння само краще розповість про себе, аніж будь-які тексти, промови чи інтерв’ю. Тут збираються читацькі клуби, проводяться зустрічі з музикантами, благодійні вечори, заняття з вивчення системи Брайля та мови жестів. Діти тут вчаться керувати роботами, а дорослі різного віку навіть танцюють. Разом з тим теперішній час із усіма благами технічних досягнень людства тут завжди переплітається з багатством досвіду минулих епох і поколінь, що зберігають книжкові полиці. Нью-Йоркська бібліотека у фільмі Вайзмена свідчить, що життя нескінченно різноманітне, як і історії в її величезному сховищі з більш ніж 20 мільйонами друкованих книг та рукописів.
Екслібрис – це латинська назва невеличкого знаку, який вказує, кому належить книга. Можливо, будь-які соціальні інституції – наприклад, бібліотеки – це своєрідний екслібрис у публічному просторі. Він може бути невигадливим, може бути вражаючим витвором мистецтва, може бути скромним або розкішним. Але куди важливіше, щоб він справді свідчив: ці інституції відкриті перед суспільством, саме життя належить нам.
Також 25-го березня о 14:00 запрошуємо всіх бажаючих на дискусію «Бібліотека як центр спільнот: утопія чи реальність?» у Port Creative Hub (вул. Набережно-Хрещатицька, 10А). «Чи можуть публічні бібліотеки взяти на себе нові функції інформаційних, культурних, навчальних центрів та центрів спільнот? Як їхні приміщення та ресурси можуть стати корисними громаді мікрорайону, міста або села, де вони розташовані? Чи може бібліотека бути справді інклюзивною та пропонувати події для абсолютно різних соціальних груп? Якою взагалі є роль бібліотек у сучасному суспільстві?» – про ці та інші дотичні питання Дарина Пирогова (модераторка зустрічі) говоритиме із практиками та експертками із бібліотечного та культурного середовища, а також представниками проектів підтримки бібліотек.
Партнери дискусії: СEDOS, MISTOSITE, Port Creative Hub
Текст: Юлія Коваленко
Чільне фото: кадр з фільму «Екслібрис: Нью-Йоркська публічна бібліотека»
