Придивляємося до кожного з фільмів-учасників національного конкурсу DOCU/УКРАЇНА. У нашому фокусі фільм «Земля Івана» режисера Андрія Лисецького. Альона Пензій розпитала Андрія про філософію головного героя фільму — народного художника Івана Приходька, процес зйомок та режисерський дебют у документалістиці.

Що стало поштовхом для зйомок вашого фільму?

Щасливий випадок! Під час скаутингу локацій за пару кілометрів від злітної смуги аеропорту Бориспіль я побачив дивне подвір’я — будинок, що, здавалося, не змінився з ХІХ століття. А на його тлі час від часу злітали літаки.

 

Наскільки вам близький світогляд героя вашого фільму?

 

Це питання під час зйомок ставили собі, мабуть, усі члени знімальної команди. Навіть за пару годин спілкування пан Іван вражає філософією та ставленням до побуту. Він неймовірно вільна та щаслива людина. Це, безумовно, викликає захоплення.

Пан Іван живе в гармонії з природою, а завдяки творчості — і в гармонії з собою. Все, що йому потрібно, дає земля. Він не залежить від соціального світу. Тож часом дорогою зі зйомок у машині від когось зі знімальної групи лунало: «Ну нафіг нашу життєву суєту! Може, почати жити, як пан Іван?!».

 

Як вам було вперше працювати з документальним фільмом як режисерові?

 

Цікавий досвід! Але доводилося писати багато текстів, а я більш схильний до малювання. Це створювало певні незручності. В документальному кіно режисер не тільки творча, а ще й адміністративно-технічна одиниця. Необхідно писати цілі стоси паперів: КПП (календарно-постановочний план — авт.), літературні та розгорнуті режисерські сценарії тощо. Перед кожним знімальним днем я складав невеликий план та проговорював з командою, що саме і в який спосіб я хотів зафільмувати. 

 

Та все ж зйомки для мене — це завжди неймовірна подорож, навіть якщо географічно переміщатися нікуди не потрібно. Адже головне у подорожі — друзі, з якими разом долаєш перепони. А з хорошою командою можна йти на сміливі експерименти.

Яким чином на вашу режисерську мову вплинув операторський досвід? 

 

У ролі режисера навантаження і відповідальності стало значно більше. Якщо дуже просто формулювати, то режисер це «що робити», а оператор — це «як робити». Важливо було не втратити баланс між змістом і формою. Та в будь-якому випадку кіно — це колективний художній твір, синергія всіх учасників процесу.

 

Чи існує для вас різниця у роботі з ігровим та документальним кіно? І якщо так, то в чому вона полягає?

 

У цих жанрах використовуються різні технічні та творчі засоби виразності. Але, мені здається, що сама структура образу має той самий ґрунт. В ігровому й документальному кіно ви як автор визначаєте, де поставити камеру та коли натиснути «запис». Усе інше  — деталі. Але в мистецтві деталі — це головне.