Сергій Бородін — скульптор та майстер спорту з легкої атлетики, чемпіон України, Словаччини та Європи. Найбільше Сергій відомий як автор спортивних призів. Цього року він створив нагороди 18 Docudays UA: прозорі куби, всередині кожного з яких справжній килим з мультфільмів Анатолія Сурми. Оксана Семенік поспілкувалась з Сергієм про створення нагород та шляхи до повного одужання.

Ви майстер спорту з легкої атлетики та скульптор. Що з’явилось у вашому житті раніше: спорт чи мистецтво? І як вдається поєднувати роботу у цих двох сферах?

Мій тато — майстер спорту, а мама — художниця. Я ріс творчою дитиною, навчався в художній школі, а згодом у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури. Одночасно з 15 років я почав професійно займатись легкою атлетикою. З 2005 по 2013 рік був учасником збірної України, але паралельно займався скульптурою. Коли в 2017 році став чемпіоном Європи, то вирішив, що це хороше завершення спортивної кар’єри. Тоді ж мистецтво зайняло перше місце в моєму житті. 

Мені здається, що мистецтво і спорт часто поєднуються. Можна згадати хоча б  античну Грецію і тогочасний культ тіла: скульптори захоплювались олімпійськими спортсменами і увіковічнювали їх у своїх роботах. Радянське мистецтво своєю чергою також пропагувало сильне та здорове тіло: на мозаїках, картинах, скульптурах. 

Ваша спеціалізація — нагороди та кубки для спортивних змагань. У чому особливість їхнього створення?

Для створення таких нагород треба розуміти тонкощі кожного виду спорту. Звісно, є великі фірми, які спеціалізуються на виробництві нагород, вони використовують сучасні технології. Але такі призи пласкі: вони однотипні та нічим не особливі. 

Я захотів займатися створенням спортивних нагород після перегляду змагань з художньої гімнастики. Я звернув увагу на нагороду під час її вручення переможцям: це була рука, яка тримала прозоре гімнастичне кільце із дівчиною в стрибку в шпагаті над ним. Я подумав: «Вау, невже так можна?». Тоді я почав робити гіпсові «шипівки» — кросівки для легких атлетів з маленькими шипами на підошвах. Спочатку я їх дарував, а потім їх почали замовляти на подарунки та змагання. 

Цікаво, що традиція вручення статуеток, призів, кубків стає дедалі більш популярною. Як думаєте, чому так?

Думаю, це пов’язано з тим, що в 90-х та на початку 00-х було складно з фінансуванням спорту як галузі. За змагання ти міг не отримати ні медалі, ні кубку, ні навіть грамоти. Тепер хочеться насититися тим, чого не було. Я багато подорожував, брав участь у різних змаганнях за кордоном і ніде не бачив такої популярності нагород, як в Україні.

Я думаю, це пов’язано з тим, що ми нарешті зрозуміли свою відповідальність. У радянські часи спортсмени очікували нагород та похвал від держави, в 90-х не було від кого очікувати, а зараз ми намагаємось створювати умови для розвитку самостійно. 

Окрім різного роду нагород, ви також працюєте над пам’ятниками, скульптурами. Чи вистачає вам часу для творчої роботи? Чи принципово відрізняються підходи до різних скульптурних об’єктів? 

Єдине, чим відрізняються підходи, — це підготовкою перед самою роботою. Тобто у власних роботах я експериментую з формою та матеріалом. Наприклад, роблю ескізи, чорновий варіант, аби зрозуміти, як світло взаємодіятиме зі склом чи іншою поверхнею. Насправді мені найбільше цікава тема спорту та нагород — з цим я і працюю. 

Чим для вас є концепція «повного одужання»?

Усі шукають чарівну пігулку, але насправді проблеми треба вирішувати комплексно. У спорті є таке поняття, як «помилка бігу», — коли якась деталь заважає досягти гарного результату. Наприклад, людина занадто низько біжить, а причиною можуть бути слабкі коліна або стопи. Фахівці і тренери знаходять причину, разом зі спортсменом починають над цим послідовно працювати і наполегливою працею цю помилку виправляють. Такий підхід варто застосовувати у всьому.

Фото: Володимир Шуваєв