Олександра Матвійчук: «Я не побачила в Європі запиту на справедливість. Я побачила запит на мир»

15 грудня 2022
У листопаді в межах дискусії «Воєнні злочини проти України: методи висвітлення та притягнення до відповідальності» на Спеціальному випуску 19 Docudays UA відбулася розмова з Олександрою Матвійчук, головою правозахисної організації «Центр громадянських свобод», яка отримала Нобелівську премію миру 2022 року. Організатор заходу — команда проєкту «Архів війни», який збирає свідчення воєнних злочинів Росії; модерував дискусію журналіст Євген Павлюковський. Інші дискусії можна переглянути за посиланням.

«Хто дасть шанс на справедливість сотням тисяч людей, чиї справи не відбере Міжнародний кримінальний суд до своїх проваджень?»

Окреслімо, що взагалі вважається воєнним злочином.

Не всі страшні речі, скоєні під час війни, визнаються воєнними злочинами. Воєнні злочини — це найгрубіші порушення міжнародного права, які вчиняються саме під час війни. Які вони є, яких форм можуть набувати —  розглядає ціла низка Женевських, Гаазьких конвенцій, але найпростіше викладений каталог — це 8 стаття Римського статуту Міжнародного кримінального суду. 

У цій статті ми побачимо величезну кількість речей, які просто зараз, протягом повномасштабного вторгнення, вчиняє Росія на українській території. Це умисні вбивства цивільних, сексуальне насильство, переслідування на окупованих територіях, умисні знищення цивільних об’єктів, шкіл, садочків, житлових будинків, церков, критичної інфраструктури, використання заборонених видів зброї на густонаселених територіях. Виписуючи черговий аналітичний матеріал, я зрозуміла, що насправді не так багато лишається того, чого Росія поки що не застосувала.

У чому полягає складність притягнення до відповідальності тих, хто скоював ці воєнні злочини? Наскільки я розумію, цей матеріал має бути зібраний, опрацьований і відправлений до міжнародних установ, а потім минає дуже довгий період їхнього розгляду. Чому не всі ці моменти можуть спрацювати у випадку з війною в Україні?

Міжнародне правосуддя відкладено в часі. Україна і до повномасштабного вторгнення займала одну з лідерських позицій за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини. Українці розуміють, що це не справа кількох місяців. Навіть індивідуальна скарга в Європейському суді з прав людини розглядається роками. А тут ситуація складніша, тому що кількість вчинених злочинів — безпрецедентна.

Росія використовує воєнні злочини як метод ведення війни. Це має дуже просте пояснення. Воєнні злочини — це біль. І Росія намагається завдати стільки болю Україні та її людям, щоб ми просто не могли боротися. Тільки в нашій базі ініціативи «Трибунал для Путіна» кількість воєнних злочинів сягає 24 тисяч епізодів. І це — верхівка айсберга. 

Коли ми декілька місяців тому виступали на слуханнях у Конгресі США, Генеральний прокурор говорив, що в них відкрито близько 34 тисяч кримінальних проваджень. Ви можете собі уявити, скільки часу треба, щоб розслідувати кожну кримінальну справу ефективно? Я залишу за дужками ефективність роботи наших правоохоронних органів і судової системи. 

Навіть найкраща система у світі не може впоратися з такою кількістю під час війни. Тому нам потрібна допомога. З 2 березня, після звернення 39 країн, Міжнародний кримінальний суд уперше в історії України розпочав повноцінне розслідування. Перед цим, я нагадаю, було півтора року незрозумілої для нас затримки. Але Міжнародний кримінальний суд візьме тільки кілька справ для розгляду. 

Дискусія «Воєнні злочини проти України: методи висвітлення та притягнення до відповідальності», події проєкту «Архів війни» на Спецвипуску 19 Docudays UA


У мене — людини, яка працює безпосередньо з потерпілими, — дуже просте питання: а хто дасть шанс на справедливість сотням тисяч людей, які постраждали й справи яких не відбере Міжнародний кримінальний суд до своїх проваджень? Зараз Генеральній прокуратурі доведеться якось розставляти пріоритети. Вони не зможуть усе це перетравити.


Мені як правозахисниці очевидно, що життя кожної людини має значення. І кожна людина — незалежно від соціального становища, типу злочину, від якої він чи вона постраждав/ла, незалежно від того, чи хтось написав про це бодай рядок у медіа, — має право на справедливість. Тому нам треба говорити про стратегію правосуддя, якої зараз не існує. Вона має передбачати дуже різні елементи — як працювати з Міжнародним кримінальним судом, як посилювати національну систему права, як нам використовувати механізм універсальної юрисдикції, як заточити новостворені механізми, наприклад Joint Investigative Team, щоб вони збирали докази не в Естонії чи Польщі, а тут, на місці вчинення злочину. А також як нам створювати нові міжнародні механізми: спеціальний трибунал з агресії, міжнародний трибунал з воєнних злочинів проти людяності й геноциду, комісії правди тощо.

«Зараз з’явилася надзвичайно велика кількість можливостей фіксувати злочини завдяки розвитку технологій. А от право так не розвинулося». 

Чи готова міжнародна спільнота зараз до того, що всі її правові механізми, які до цього працювали й застосовувалися ще з часів Другої світової війни, доведеться перебудувати? Чи є взагалі правові механізми для того, щоб усе перебудувати? Скільки часу може зайнятицей процес зміни?

Право — це гнучка матерія. Я вам нагадаю, що раніше сама ідея того, що можна втручатися у внутрішні справи країни, яка порушує права людини, викликала просто якесь здивування і заперечення. Але потім, після Другої світової війни, була створена система ООН, яка, власне, і мала це робити. І через те, що вона не робила цього ефективно, ми стали свідками цієї ситуації. Росія впивалася безкарністю протягом десятиліть, знищуючи все живе й активне в самій Російській Федерації. 

Згадаймо переслідування журналістів, правозахисників, громадських активістів і режисерів. Цей перелік величезний, тому що так режим цементується в усіх сферах суспільного життя. Росія десятиліттями вчиняла воєнні злочини в Чечні, Молдові, Грузії, Сирії, Малі, Лівії — і ніколи не була покарана. Росіяни почали вірити, що вони можуть робити все, що захочуть, тому що система не працює.

Проблема не в тому, що право — це якась законсервована матерія. Ні, це гнучка матерія, вона може змінюватись. Але проблема в тому, що немає запиту на її зміни. Від травня, коли я вперше покинула Київ з початку повномасштабного вторгнення, я відвідала шість країн. Бо треба було виїжджати й говорити про притягнення до відповідальності російських воєнних злочинців, включно з вищою верхівкою — Путіним, Лукашенком, їхнім оточенням. 

Я не побачила там запиту на справедливість. Я побачила запит на мир. Я побачила страх, що це може розгорнутися і розростися. І це проблема, тому що в нашій частині світу не буде стійкого миру без справедливості. Бо коли в соціальній культурі російського народу зашита безкарність, це буде в будь-якому разі лише тимчасове замороження. Ми боремося не тільки за справедливість для українців, а й щоб запобігти злочинам, які Росія може вчинити на території інших народів, інших держав. 

І тут інструмент перший — це політична воля. Тому що, порівняно з часами Другої світової війни в нас, документаторів, зараз надзвичайно велика кількість можливостей зафіксувати злочини, завдяки розвитку технологій. Про таке раніше і не мріяли. Звичайна людина може зафіксувати воєнний злочин на свій телефон. Збережені нею фото та відео, які рано чи пізно потраплять у потрібні руки, зіграють величезну роль у розслідуванні.

Дискусія «Воєнні злочини проти України: методи висвітлення та притягнення до відповідальності», події проєкту «Архів війни» на Спецвипуску 19 Docudays UA


А от право так не розвинулося. Тому українцям зараз треба боротися не тільки за себе, а за всіх. По суті, у нас є завдання змінити ставлення світу до правосуддя у сфері воєнних злочинів. Слова, що життя людини є найвищою цінністю, мають не просто бути в конституціях наших держав — вони мають бути політикою наших держав. Якщо розвиток технологій дає можливість ідентифікувати винних і зібрати докази, то ми маємо право змусити справи рухатися так само бурхливо, як технології.

«У нас у Кримінальному кодексі немає відповідальності за злочини проти людяності. Досі!»

Що потрібно змінити в українському законодавстві або в законодавстві партнерських країн для того, щоб ініціатива притягнення до відповідальності воєнних злочинців запрацювала навіть на рівні громадського сектору? 

Я почну з невиконаних Україною уроків, тому що тут питання стоїть ширше. Непросто буде добитися, щоб ця ініціатива запрацювала, щоб у нас були належні правові інструменти для притягнення до відповідальності за міжнародні злочини.Напевно, всі знають, що росіяни вчиняють злочини проти людяності. В Ірпені, в Мотижині, у Ворзелі, в Бучі наявні всі критерії, які дають нам змогу говорити, що той терор, у межах якого були вбивства цивільних, зґвалтування цивільних, катування цивільних, коли там стояли російські війська і мали контроль над цією територією, — це злочин проти людяності. 

У нас у Кримінальному кодексі немає відповідальності за злочини проти людяності. Досі! І це попри те, що наша організація «Центр громадянських свобод» порушила це питання ще 2015 року. Ми тоді створили робочу групу із залученням провідних спеціалістів міжнародного гуманітарного, кримінального права. У нас роками був бій і з попередніми парламентом та урядом, і з нинішніми, щоб вони ухвалили законопроєкт «Про воєнних злочинців». Ми його так між собою називали, а офіційна назва в нього була величезна. Цей законопроєкт вносить зміни в 437-му статтю Кримінального кодексу і дає можливість прокуратурі та судам притягати та карати за злочини проти людяності. Оцю єдину статтю в Кримінальному кодексі, яка зараз не передбачає всіх складів воєнних злочинів, наш законопроєкт розбиває на каталог, як у Римському статуті, і дає можливість притягати до відповідальності.

Минулого року в травні ми нарешті добилися ухвалення законопроєкту. Я омину, скільки це зайняло часу. Ми роками ходили в парламент з людьми, які вижили після полону — з Іриною Довгань, Ігорем Козловським, Володимиром Жемчуговим, Марією Варфоломеєвою. Прямо при вході в сесійну залу ловили народних депутатів і розказували, чому так важливо, щоб вони внесли зміни в Кримінальний кодекс. Вони це зробили, і відправили законопроєкт на підпис Президенту. І він досі не підписаний.

Чому такі камені спотикання? Здавалося б, якщо країна вже вісім років бореться зі збройною агресією, цілком логічно, щоб з’явилося таке законодавство.

Тому що не було запиту на справедливість і це не було пріоритетом Української держави протягом цих 8 років — я зробила для себе такий висновок. Ми рік працювали з урядом, переконуючи, що це потрібно зробити. Змогли достукатися тоді, коли люди почали через себе пропускати історії. Коли це вийшло не на правовий рівень, не на рівень завдань, а на людський рівень. 

Зараз, мені здається, ситуація змінилася. Після повномасштабного вторгнення запит на справедливість настільки потужний, що він охопив усі сфери суспільства. Зараз у нас, нарешті, є шанс змінити Кримінальний кодекс, установити відповідальність за злочини проти людяності, розкласти правильно ті склади воєнних злочинів і надати всі правові механізми. 

Я розумію, що в керівництва держави багато справ: йде війна, і купа питань потребують вирішення — але це теж не треба відкладати. Ми занадто довго відкладали, ми занадто багато заборгували людям, які всі ці 8 років страждали від воєнних злочинів. 

Текст підготувала Марія Глазунова.

Фото: Стас Карташов.

Джерело: lb.ua

____

Проєкт «Архів війни» здійснюється за підтримки Посольства Швеції в Україні, Prague Civil Society Centre, Канадського Фонду підтримки місцевих ініціатив, «Razom for Ukraine. Разом до перемоги!», а також чеської організації People in Need, у межах ініціативи SOS Ukraine. 

Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цього видання та не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть винятково автор(к)и та упорядники/-ці видання.

 

 

21 МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
 31 — 9 
травня
червня 2024
RAW DOC. Відкриваємо прийом заявок!
DOCU/ПРО
10 квітня 2024
RAW DOC. Відкриваємо прийом заявок!
DOCU/ПРО
10 квітня 2024
Відкриваємо набір волонтерів/-ок на Docudays UA-2024
Новини
08 квітня 2024
Відкриваємо набір волонтерів/-ок на Docudays UA-2024
Новини
08 квітня 2024
ГО «Докудейз» розпочинає новий інституційний проєкт
Новини
04 квітня 2024
ГО «Докудейз» розпочинає новий інституційний проєкт
Новини
04 квітня 2024
Знайомтесь із журі RIGHTS NOW!-2024
Новини
01 квітня 2024
Знайомтесь із журі RIGHTS NOW!-2024
Новини
01 квітня 2024
Зустрічайте студентське журі цьогорічного Docudays UA
Новини
28 березня 2024
Зустрічайте студентське журі цьогорічного Docudays UA
Новини
28 березня 2024
Представляємо міжнародне журі Docudays UA-2024!
Новини
22 березня 2024
Представляємо міжнародне журі Docudays UA-2024!
Новини
22 березня 2024
Сексуальне насильство, пов’язане з війною: як допомогти постраждалим
Конспект
21 березня 2024
Сексуальне насильство, пов’язане з війною: як допомогти постраждалим
Конспект
21 березня 2024
«Український сезон: Сила людей»
Новини
20 березня 2024
«Український сезон: Сила людей»
Новини
20 березня 2024