Огляд програми

DOCU/АРТ: пам’ятати невідоме — страшно, але смішно, але який жах

22 квітня 2024

У школі й звичайні уроки історії мали успіх не з-поміж усіх учнів/-ниць. Завжди треба щось запам'ятовувати — або, правдивіше — зазубрювати перед контрольною, не переживаючи за пошук зв’язків між причинами й наслідками. Що вже казати про «спецвипуски», присвячені пам’ятним датам (зазвичай трагічним і травматичним), що за вчительською методичкою закликають «пам’ятати минуле, аби ніколи знову не припуститися жахливих помилок історії». Поступово настає дорослішання, а разом із ним зростають і вимоги до пам’яті. Тепер потрібно не лише знати дати народження батьків, три столиці Гетьманщини й на скільки відрізняється ціна на «Мівіну» в різних кіосках, але й стикатися з обмеженнями процесу запам’ятовування.

Про короткочасну й довготривалу пам’ять можуть розказати науково-популярні фільми, а от авторські документальні стрічки досліджують щось більш абстрактне — як людина бере відповідальність за пошук пам’яті про невідоме й долає забуття.

Урядові архівні плівки, старі голосові повідомлення, каракулі на полях чужих блокнотів, фотографії з окопів, щоденники письменників/-ниць — ми чіпляємося за будь-які артефакти, що несуть у собі історію, свідками/-кинями якої ми є лише опосередковано, завдяки присутності інших людей у визначних моментах минулого. Адже свідчення події, задокументоване й збережене на майбутнє, не лишає простору для сумніву й некомфортних питань, на які, можливо, відповіді так ніколи й не знайдеться. Однак, нам не завжди щастить.

Цьогорічна програма DOCU/ART пропонує разом шукати фрагменти пам’яті — втрачені, згадані, відтворені — і час від часу питати себе, чи готові ми взяти на себе відповідальність за їхнє збереження.



Історія Другої світової добігала кінця, коли Нейтану Гілу, сину сирійських євреїв-мігрантів і солдату армії США, дали наказ охороняти найгірших людей на планеті зразка 1945 року — керівників гітлерівської Німеччини, що чекали на вирок Нюрнберзького процесу.

Ілан Ґолод, режисер фільму «Нейтан-ізм», знаходить Нейтана сімдесят років потому. Переживши минуле й зберігши його травму, колишній солдат протягом усього життя повертається до часів своєї юності. Він раз за разом змальовує досвід перебування поруч із людьми, для яких він був би першим у списку на знищення — і створює химерну реальність: «неофіційне мистецтво», переплетене зі спробою переосмислити власне минуле.

Кадр із фільму «Нейтан-ізм»

Режисер формує дружній простір для героя, сповнений гумору й довіри. Однак, у знімальної команди поволі закрадається підозра — чи дійсно повторення циклу із забуття й пригадування щоразу лишається правдивим?


У «Плівках Кіма» режисерський дует Девіда Редмона та Ешлі Сабін влаштовує справжнє документальне розслідування, що народжується з невинного питання: «Що сталося з колекцією улюбленого прокату касет після його закриття?»

Чи то через ностальгію за кращим минулим, чи то через бажання віднайти цінні для них плівки, режисер(к)и вирушають у подорож Сполученими Штатами, Італією та Південною Кореєю. Ще одна ймовірна мотивація — дізнатися більше про загадкового містера Кіма, прокат якого володів 55 тисячами фільмів — від популярних новинок до рідкісних епатажних експериментів. 

Кадр із фільму «Плівки Кіма»

Девід та Ешлі як справжні синефіл(к)и під час фільмування та монтажу віддають шану численним жанрам кіно, на яких зростали. Взагалі, відвідувачів/-ок прокату містера Кіма можна вважати поколінням, чиї спогади не завжди є їхніми власними — хтозна, чи мозок підкидає реальну картинку з сімейного свята, чи це лише сцена з фільму, який дивилися пів року тому на відеомагнітофоні друга.

Рада національної безпеки Бразилії, влада якої постала з військового перевороту в 1964 році, на чолі з президентом Артуром да Коста-і-Сілвою ухвалює рішення щодо впровадження Інституційного акту № 5. Призупинення дії конституції та вкорінення політичних репресій на державному рівні — лише невелика частина порушень прав людини внаслідок Акту, що остаточно закріплює військову диктатуру в країні. 


Жуан Педро Бім, режисер стрічки «За зачиненими дверима» та дослідник плівкових архівів, віднаходить до того засекречені, а отже, невідомі для історії записи з ключового для бразильців засідання Ради. У руках Жуана — лише аудіодоріжка промов міністрів і генералів, але режисер поєднує її з відеорядом, зібраним із архівної пропаганди.

Кадр з фільму «За зачиненими дверима»

Щоденні відеобюлетені з різноманітних куточків країни, телевізійні ролики з основ диктаторського націоналізму, репортажі тренувальних військових операцій із протидії повстанням: різнобарвні картинки обіцяного майбутнього посилюють жах від стрункості звітувань президенту щодо стратегій збереження влади. З перспективи сучасності ми знаємо, що цим жахам прийде кінець. Але чи покарає історія лиходіїв?

Чільне фото: кадр з фільму «Плівки Кіма».

Текст: Поліна Яковлева, програмна координаторка Docudays UA
____________
21 Docudays UA відбувається за підтримки Посольства Швеції в Україні, Посольства США в Україні, International Media Support, Посольства Королівства Нідерландів в Україні, Посольства Естонії в Україні, Польського інституту в Києві, Французького Інституту в Україні, Данського інституту культури, Чеського центру Київ і Посольства Угорщини, Київ. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відбивають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть виключно її автор(к)и.

22 МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
 6 — 13 
червня 2025
Відкриваємо прийом фільмів на Docudays UA-2025
Новини
01 серпня 2024
Відкриваємо прийом фільмів на Docudays UA-2025
Новини
01 серпня 2024
ГО «Докудейз» запускає проєкт LAB: DOCU/СИНТЕЗ х Архів Війни
Новини
26 липня 2024
ГО «Докудейз» запускає проєкт LAB: DOCU/СИНТЕЗ х Архів Війни
Новини
26 липня 2024