У процесі дискусії спробуємо розібратися, як художні, кураторські та дослідницькі практики осмислення минулого через роботу з аудіовізуальними архівами формують уявлення про майбутнє.
Поговоримо про роботу з аудіовізуальними архівами в кіно, відповідальність перед пам’яттю, етичні дилеми, межі кураторських втручань.
Спікер(к)и: Люк Боуман, Валентина Гуменна, Тарас Співак, Ігор Безінович
Модераторка: Альона Пензій
Люк Боуман — автор кількох повнометражних документальних фільмів, серед яких: «Ґерлах. Останній фермер» (2023, нагорода за найкращий нідерландський фільм на IDFA), знятий у співрежисурі з Аліоною ван дер Горст; «Правда десь не тут» (2017) — портрет художника та культового музиканта Діка Вердулта; «Всі проти всіх» (2019) — дослідження становлення фашизму в Нідерландах (прем’єра на IDFA, за яку Боуман отримав стипендію IDFA 2023 року). Кожна робота Люка Боумана вирізняється глибоким і тривалим зануренням у тему, що дає змогу розкрити внутрішню логіку явищ, про які йдеться у фільмі.
Валентина Гуменна — юристка з питань приватності, магістерка з права інформаційних технологій в Університеті Тарту. В Архіві Війни працює із запитами користувачів. Власне, багато запитів надходить від філмейкерів та креативних індустрій. З Валентиною вони обговорюють умови, рівні доступів, різні ліцензійні, комунікаційні питання та питання авторства. Її досвід здебільшого пов'язаний з джерелами інформації, доступами до інформації (даних загалом), покриваються юридичні аспекти і деякі питання з інформаційної безпеки. З останнім вона працює на рівні налаштування різних внутрішніх процесів. Також працює із відкритими джерелами і супроводом користувачів до інструментів Архіву Війни.
Тарас Співак — режисер, режисер монтажу. Мешкає в Києві. Навчався на кафедрі культурології Києво-Могилянської академії. У 2021 році разом із однодумцями працював над каталогізацією архіву кіностудії «Київнаукфільм». Його останній фільм, режисерський дебют «Під знаком якоря», здобув головну нагороду конкурсу DOCU/КОРОТКО на XXI Docudays UA.
Серед останніх монтажних робіт — документальні фільми «Спеціальна операція», «Там, де закінчується Росія» і «Чорнобиль 22» Олексія Радинського, а також есеїстичний фільм «Я не хотіла робити фільм про війну» Надії Парфан. Також працює координатором поствиробництва та відеоінженером у кінопроектах із міжнародною копродукцією, серед яких «Пісні землі, що повільно горить» Ольги Журби, «Мирні люди» Оксани Карпович, «Бачення метелика» Максима Наконечного.
Ігор Безінович — кінорежисер, народився в Рієці. Сьогодні Рієка — хорватське місто, та на момент його народження вона входила до складу Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія; до того — Королівства Італія та Королівства Югославія, перед тим — Вільної Держави Фіуме, раніше — Італійської Регентської Держави Карнаро, а ще раніше — Австро-Угорщини…
Серед його фільмів — «Блокада» (премія «Октавіан» за найкращий хорватський документальний фільм 2012 року), «Веруда» (премія «Октавіан» за найкращий хорватський документальний фільм 2015 року) та «Невелика мандрівка» (премія «Велика золота арена» за найкращий художній фільм Хорватії 2017 року), а також численні короткометражні фільми різних жанрів і форматів.
Його роботи були представлені на міжнародних заходах, зокрема: Міжнародному Роттердамському кінофестивалі, DOK Leipzig, Міжнародному фестивалі документального кіно в Їглаві, CPH:DOX, Фестивалі короткометражних фільмів у Вінтертурі, Бієнале молодих митців Європи та Середземномор’я, Венеційській архітектурній бієнале (разом із Хрвославою Бркушич для Pulska grupa), у Музеї рухомого зображення, на Міжнародному кінофестивалі в Гуанахуато, Віденському кінофестивалі та інших.
Ігор Безінович закінчив Академію драматичних мистецтв у Загребі за спеціальністю «кінорежисура», а також факультет гуманітарних і соціальних наук Загребського університету за спеціальностями «філософія», «соціологія» та «порівняльне літературознавство».
Альона Пензій — керівниця Кіноархіву Довженко-Центру, кінокритикиня та кураторка кіно- й виставкових проєктів. З 2018 року працює в Довженко-Центрі, досліджуючи історію українського неігрового кіно, зокрема анімації. Організовувала ретроспективи української анімації на міжнародних і національних майданчиках (ANIMATOR, The Cinémathèque Française, StopTrik, LINOLEUM). У 2022—2024 роках була співкураторкою кінопрограм у Центрі сучасної культури в Дніпрі (DCCC). У 2023 році співкурувала виставку «Річка кричала, вила, як поранений звір» у межах Київської бієнале 2023. Членкиня правління Національної премії кінокритиків KINOKOLO. Як кінокритикиня пише для LB.ua, «Української правди» та інших медіа.
