Анна Лазар — кураторка, мистецтвознавиця, авторка, українська та польська філологиня й перекладачка, директорка Центру сучасного мистецтва «Замок Уяздовський» у Варшаві, а цього року — членкиня журі конкурсу DOCU/УКРАЇНА та DOCU/КОРОТКО 23-го Docudays UA. З початку повномасштабного вторгнення вона також багато волонтерить в Україні та для України.

Прескоординаторка Docudays UA та мисткиня Марія Матяшова поговорила з Анною про культуру як простір експерименту, про небезпеку пропаганди, відповідальність мистецтва у воєнний час і про те, чому українська культура сьогодні є одним із ключових чинників європейського перетворення.

Зацікавлення Україною

Ще навчаючись у ліцеї у Воломіні, я часто пропускала заняття і їздила до Варшави. Одного разу в клубі-книгарні «Кшєнґаж» натрапила на антологію сучасної української прози «Рибо-Вино-Кур» (упорядкована Олександрою Гнатюк). Це були тексти 1990-х років — зріз тодішньої літератури. Вони справили на мене дуже сильне враження.

Я почала читати більше української літератури. Коли настав час обирати напрям навчання, довго не могла визначитися. Подавалася на різні факультети, але зрештою опинилася на українській філології, поєднаній із польською. Мені здавалося важливим мати можливість працювати в обох культурних просторах. Хоча від початку мене найбільше цікавила саме сучасна українська культура.

Далі цей інтерес тільки поглиблювався — через наступні професійні вибори: дипломатичну роботу в Україні, перекладацьку діяльність, зацікавлення українським мистецтвом. У певний момент я усвідомила, що сприймаю Україну як надзвичайно важливого й близького мені дієвця європейської спільноти. 

Все ж таки я прожила в Україні сім років — до 2022-го. 

Анна Лазар під час Церемонії відкриття 23-го Docudays UA. Фото: Андрій Цикота.

Визначальні риси української культури

На мою думку, українська культура унікальна тим, що митці й мисткині, письменники й письменниці перебувають усередині суспільства і мають той самий досвід, що й воно. Культура тут дуже близька до реального життя, вона безпосередньо на нього реагує.

Я не впевнена, що це так само працює в інших європейських контекстах. Там культура часто пов’язана з певним економічним привілеєм: ти можеш займатися мистецтвом тоді, коли твої базові потреби вже забезпечені. В Україні натомість люди часто творять із внутрішньої необхідності, а ще з досвіду, який вони проживають. І мені здається, що це одна з ключових і визначальних рис української культури.

Баланс між експериментом і відповідальністю

Культура — не щось, що може вирішити кризу або дати відповіді на всі питання. Вона дає змогу подивитися на себе з дистанції, з перспективи, яка ще не є очевидною. Я вірю, що культурні інституції є полем експерименту, де можна ухвалювати неочікувані рішення, творити унікальні моделі. Через культурні практики суспільство формує уявлення про майбутнє й теперішнє, вибудовує розповідь про власну ідентичність.

Це також рамка для діалогу і полілогу, простір, який дає змогу експериментувати з думкою, мисленням, а іноді й дією. Але цей простір не є безмежним — він завжди передбачає відповідальність і вибір. Не все може і має в ньому з’являтися. Справжня культура мусить виходити назовні, а маніпулятивна пропаганда — ні. Особливо в умовах інформаційної війни, коли деякі наративи легко впізнати як сконструйовані для просування чужих нам позицій. Це складний, але принципово важливий баланс.

Для інституції, в якій я зараз працюю — Центру сучасного мистецтва «Замок Уяздовський» у Варшаві, — важливими є такі поняття: відвага, відповідальність, готовність до експерименту, але також трансгресія й готовність до помилки.

Досвід та передчуття Docudays UA

Анна Лазар та Марія Матяшова. Фото: Cергій Хандусенко.

Я регулярно відвідувала Docudays UA і як учасниця, і як представниця партнерської організації. Тож маю глибоке розуміння того, чим є цей фестиваль. Востаннє я була на ньому у 2024 році — під час волонтерської поїздки в Україну як глядачка. І це був надзвичайно сильний досвід. Саме тоді я побачила програму DOCU/СИНТЕЗ, яка була дуже близькою до мого відчуття мистецтва. Мені завжди здавалося, що Docudays UA спрямований не лише на індивідуальну експресію, а й на вибудовування спільноти, на формування її самосвідомості.

Для мене честь бути запрошеною до журі такого фестивалю. Я думаю, що моя мистецтвознавча оптика може бути цінною. Я нічого конкретного не очікую від українського документального кіно. Коли наперед знаю, що мистецтво має мені довести, втрачаю до нього цікавість. Для мене важлива «свіжа голова» — готовність слідувати за відчуттям справжності, відчувати вразливість і водночас вірність громадянській позиції. Деякі фільми намагаються зачарувати знайомою, часто сентиментальною естетикою катастрофічного кіно. Мене цікавить дещо інше. І коли я це знайду — я про це скажу.

Європейський контекст

Мені важливо бачити агентність українців і українок — зокрема й тих, хто має небінарні уявлення про себе, — як принцип, що постійно повертається. Це не щось нове, а тривала характеристика цієї території. Усі люблять говорити про козаків, але варто замислитися, ким вони були насправді і що означало Дике поле. Це були люди, які не хотіли бути кріпаками й тікали від примусу. Вони говорили «ні» насильству й емансипувалися через власне рішення. А за таким вибором завжди стоїть відповідальність і готовність до ризику, розуміння, що свободу потрібно виборювати.

На мій погляд, боротьба України за незалежність і демократію — цінності, які ми називаємо європейськими, — є важливим новим диханням для самої Європи, що сьогодні змушена переосмислювати себе. Жахливо, що цей процес оплачується українською кров’ю. Але я сподіваюся, що Європа зробить значно більший внесок у російсько-українську війну. У Польщі багато хто розуміє: Україна захищає не лише себе, а й Польщу та всю Європу. Інвестуючи в допомогу Україні, ми інвестуємо у власну безпеку.

Водночас агресія Росії проти України — це прояв ширшого політичного конструкту, який відгукується в різних частинах світу. І важливо зрозуміти, чи здатна Європа — з усіма своїми недоліками — протистояти іншим геополітичним моделям і захистити ті цінності, які вона декларує: демократію та права людини. Я в них вірю і вважаю, що саме в ці принципи мають вкладатися як інституції, так і окремі люди.

Чільне фото: Анна Лазар на 23-му Docudays UA. Євгеній Завгородній

23 Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні, Державного агентства України з питань кіно. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам Європейського Союзу чи урядів цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.