Для мільйонів українців і українок російська окупація із непередбачуваної виняткової ситуації перетворилася на виснажливу реальність, що на окремих територіях триває вже понад десятиліття. З екстремальним повсякденним досвідом виживання, в умовах системного контролю, психологічного тиску та примусу, під загрозою переслідувань і насильства — та невизначеною перспективою.
Те, що ми можемо сьогодні як суспільство, — це зберігати з ними звʼязок і відчуття спільності попри ізоляцію та відстань і намагатися не втратити одне одного. Саме про це наша інформаційна кампанія «Бути присутніми».
Розповідаємо, що ми вкладаємо у ці слова і як втілили ідею у візуальному рішенні.
Ми розпочали кампанію у червні під час 23-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA у Києві і продовжуємо розгортати її під час Мандрівного фестивалю, а далі — в кіноклубах Docudays UA. Це розмова одразу на двох рівнях: особистісному — через документальне кіно, що дозволяє відчути досвід і робить проблему ближчою, та системному, що звертає увагу на ширший контекст, державну політику, правові та соціальні рамки.
Ці виміри вміщує в собі сама назва, бо «присутність» це стан і дія одночасно. Для людей, які вимушені залишатися в окупації, «бути присутніми» означає бути невідʼємною частиною українського простору, наших думок, порядку денного, планів і рішень — зараз і після повернення, а Україні — бути присутньою в житті й контексті своїх людей по той бік лінії фронту, чути їхній голос і боротися за кожного та кожну: евакуювати, повертати, допомагати, захищати права вдома та добиватися справедливості на міжнародному рівні. Це також бути присутніми, часто невидимими, свідками російських злочинів і учасниками спротиву — та нагадувати всьому світові, що Крим, Донецьк, Луганськ, Олешки, Генічеськ, Бердянськ і Маріуполь — це Україна: ментально, культурно і політично.
Щоб відійти від абстрактності та узагальнень і побачити за територіями найважливіше — людей — ми зробили історії українок, які пережили окупацію, наріжним каменем всієї візуальної концепції кампанії і яскраво втілили її в анімаційному ролику. Він побудований на фрагментах свідчень, відібраних із величезної збірки інтервʼю, які записала команда Архіву Війни, переважно з Півдня України, але також зі Сходу та деокупованої частини Київської області. Усі голоси — жіночі, тому в ролику вимальовується збірний образ на перший погляд звичайної жінки з непересічною відвагою та стійкістю.
«Попри атмосферу страху, про яку говорили героїні інтервʼю, історії просто вражали мужністю, винахідливістю і здатністю обʼєднуватися й допомагати одне одному. Було дуже багато моментів тепла, гумору і абсурдності, які я намагалася передати в ролику. Я вирішила навмисне не зображати окупантів і показати їхню присутність через гігантські чоботи, велетенські руки, які накривають куполом місто, чи через очі, які намагаються “просканувати” своїм поглядом домівки. Мені здалося, що так можна краще відчути атмосферу окупації, адже це щось таке, чим просякнуте повітря і земля, воно ніби присутнє всюди. Хотілося, концентруючись на деталях цих історій, створити для глядачів ефект присутності, щоб про людей в окупації не забували», — розповідає про візуальну концепцію аніматорка і режисерка Ольга Макарчук.
Ключові образи з ролика ми перенесли також на графічні елементи кампанії, щоб відчуття присутності та емпатії супроводжувало кожен матеріал про життя і права українців на тимчасово окупованих територіях, або яким вдалося виїхати. Авторка постера і всього візуального оформлення — дизайнерка Даша Подольцева.
На сторінках RIGHTS NOW! — правозахисної програми Docudays UA у Facebook та Instagram разом із партнерськими громадськими організаціями та медіа ми публікуватимемо інтервʼю, інформаційні та аналітичні матеріали, що торкаються теми окупації, розповідатимемо про новини кампанії та всеукраїнські події. Розклад показів і дискусій, що цієї осені відбудуться в межах 23-го Мандрівного Docudays UA у містах і селах 19 областей України, шукайте на сайті та сторінках фестивалю у соціальних мережах.
Кампанія реалізується за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Посольства Швеції в Україні. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам урядів, благодійних організацій чи компаній цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.
