Чому ми дедалі менше говоримо про людей по той бік лінії фронту? Наскільки життя в окупації відрізняється від наших уявлень про нього і чим небезпечні спрощені підходи? Чому державні політики часто не встигають за складністю цього досвіду? Де проходить межа між виживанням та колабораціонізмом і як у прагненні убезпечити державу не втратити найважливішого — своїх громадян і громадянок?

У межах правозахисної дискусії під час 23-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA ми розпочали інформаційну кампанію «Бути присутніми», присвячену українцям і українкам на тимчасово окупованих територіях (ТОТ), їхнім правам і включеності в суспільний контекст. 

«Нам треба навчитися поважати цей досвід. Тому що коли ми починаємо аналізувати, чому вони не виїхали... Та сама ситуація зараз із примусовою евакуацією, тому що є феномен адаптації до війни. Ти перебуваєш у своєму власному домі й намагаєшся там вижити. Але дійсно те, що бачимо ми: ця ідентичність на окупованих територіях не втрачається. Вона є. Ми можемо її підтримувати, ми можемо допомагати їй зростати. Але головне — це поважати і бачити в цій “ідентичності” людину», 

— висловилася Дар’я Касьянова, голова правління громадської спілки «Українська мережа за права дитини».

Майже п’ята частина території України перебуває під тимчасовою окупацією РФ. Але це не лише квадратні кілометри — це сотні тисяч людей, які роками вимушено живуть в умовах системного контролю, тиску й ізоляції, під загрозою переслідувань, увʼязнень і насильства. А також ціле покоління українських дітей, вихованих у російській пропаганді. 

«Завтра у мене буде третя річниця, як я живу в Києві. Три роки тому я виїхала з окупованого Сімферополя. І, чесно кажучи, я реінтегруюсь досі. Досі я не можу вам чесно сказати, що повністю відчуваю себе тут. Я відчуваю себе вдома. Я дуже рада, але це все ще досі складно.

Є спрощений документ, де прописано, як люди при деокупації ніби в один момент повертаються в попередній стан, як було до. Але так не буде. По-перше, окупація триває вже більше 12 років. Є вже ціле покоління, яке ніколи не жило в українському Криму, не було в Україні. Я ще можу спиратися на свої спогади, тому що мені було 11 років. Для молодших людей Україна — це абстракція. І мені здається, в цій політиці реінтеграції немає усвідомлення самої проблеми. Людям треба показати, що вони не просто територія, яка з 1991 року була українською. Вони мають відчувати свою причетність, бачити своє майбутнє, знати своє місце в історії і культурі», 

— поділилася Ярослава Семенцова, аналітикиня Регіонального центру прав людини.

Важливими аспектами обговорення ми також вважаємо законодавство України, стратегії реінтеграції наших громадян та громадянок, а також захист людей із окупованих територій, які підпадають під звинувачення в колабораційний діяльності.

«Будь-яка сплата податків у російський бюджет — це вже колаборація автоматично. Ви не можете жити на окупованій території, не плативши податків, тому що за це ви одразу отримаєте кримінальну справу. Це обʼєктивна реальність, від якої нікуди не дітися. Держава може побудувати паркан, сказати, що це все не наше, але тоді вона стикається з іншою реальністю, яку просуває Росія. Але, як на мене, Україна має боротися за тих людей, які залишаються там і залишаються українцями», 

— говорить Володимир Яворський, правозахисник, програмний директор Центру громадянських свобод.

«І коли ми будемо розповідати, що таке виїзд із окупованої території, скільки він коштує, як він виглядає, який він небезпечний і ризикований… Якщо до 2019 року ми фіксували приблизно 14,8 мільйона перетинів лінії розмежування та адмінкордону на рік, то зараз ми не маємо прямої лінії контакту, через яку можна перетинати кордон з Російською Федерацією і це дуже складно. Мені здається, нам варто говорити про те, наскільки складно. Про ці реальні історії людей — олюднювати всі ці дані», 

— зазначила Альона Луньова, адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA.

Вони — українські громадян(к)и, і від того, чи будемо ми чути їхній голос, боротися за них і захищати їхні права, залежить майбутнє країни — її демографічна, економічна та безпекова спроможність. Наша кампанія започаткована з метою повернути тему людей в окупації в публічну розмову і зробити видимим їхній досвід. 

«Цього року ми в ГО “Докудейз” наважилися запустити цю інформаційну кампанію, яку далі підхопить Мандрівний фестиваль і наша Мережа DOCU/CLUB. Завдяки такій широкій мережі і засобам документального кіно ми розраховуємо залучити дедалі більше людей до обговорення теми, яка болить дуже багатьом. Це той запит, який ми регулярно чуємо і зустрічаємо від людей, які ходять на наші події, відвідують наші кіноклуби, вони говорять про це між собою після показів і після дискусій. Тому що навіть якщо у тебе немає рідних в окупації і ти не був там фізично, все одно у тебе є друзі, друзі друзів, однокласники, ти все одно якимсь чином причетний. Відчуваючи цей запит у суспільстві, ми для себе вирішили, що говорити треба, і тому цього року будемо намагатися підсилити також голоси регіональних медіа, з якими працюватимемо спільно в цій інформаційній кампанії», 

— анонсувала Анастасія Багаліка, журналістка, директорка Правозахисного департаменту ГО «Докудейз».

У липні ми оголосимо документальний фільм, що супроводжуватиме інформаційну кампанію. Запрошуємо слідкувати за новинами на сайті docudays.ua та в соцмережах.

Фото: Валерія Ландар

Кампанія реалізується за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні та Міжнародного Фонду «Відродження». Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам урядів, благодійних організацій чи компаній цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.

ГО «Докудейз» — це неприбуткова громадська організація, що реалізує культурні та просвітницькі проєкти на перетині кіно та прав людини в Україні та за кордоном. З-поміж них: Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA та Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA, Мережа кіноклубів медіапросвіти з прав людини Docudays UA DOCU/CLUB, правозахисна програма RIGHTS NOW!, онлайн-кінотеатр DOCUSPACE, платформа розвитку української кіноіндустрії DOCU/ПРО й майстерня документалістики DOCU/КЛАС, а також Міждисциплінарна мистецька програма Docudays UA DOCU/СИНТЕЗ і Архів Війни, започаткований спільно з ініціативою INFOSCOPE.