Не зможете відвідати фестиваль у Києві, але хотіли б подивитися документальні фільми цьогорічної програми? Або ж ви відмітили для себе стільки показів та подій, що не знаєте, як встигнути відвідати все?
Запрошуємо до онлайн-кінотеатру DOCUSPACE, де протягом 7–12 червня буде відкрито 20 фільмів для перегляду вдома у зручний для вас час. Розповідаємо про детальний графік та умови показів.
З 7 червня 10:00 до 9 червня 09:59
Розпочнуть програму онлайн-кінотеатру одразу вісім фільмів: із національного конкурсу DOCU/УКРАЇНА («Сліди» Аліси Коваленко у співрежисерстві з Марисею Нікітюк), міжнародного конкурсу DOCU/СВІТ («Блаженні» Андрія Лисецького), спеціальних подій («Мовчання інших» Альмудена Карраседо та Роберта Бахара), а також позаконкурсної програми українського кіно «Міцні конструкції» (короткі метри «Записаний як батько» Дарії Ковальчук, «Апокаліпсис вчора, сьогодні, завтра і післязавтра» Анастасії Бонадиги, «Жевріння» Владислава Каленського, «Рівновага» Луїзи Кокори, «Відкритий світ» Романа Хімея і Яреми Малащука). 
Фільм Аліси Коваленко та Марисі Нікітюк «Сліди» отримав світову прем’єру на цьогорічному Берлінале. Героїні стрічки — неймовірної сили жінки, які, зазнавши сексуального насильства й тортур упродовж російської воєнної агресії від 2014 року і дотепер, відмовилися мовчати. Згуртувавшись довкола громадської організації SEMA Ukraine, яку очолила активістка й колишня полонена окупаційних сил Ірина Довгань, жінки спільно ведуть активну роботу зі збору свідчень та інформації для розслідувань російських злочинів. Їхнє внутрішнє світло й воля перетворюють травми на пальне для продовження діяльності та солідаризації. 
Стрічка ж «Блаженні» режисера Андрія Лисецького оповідає про життя сучасних українських митців під час повномасштабного вторгнення та охоплює нюансовані зміни й переживання, що відбуваються серед суспільства. Микита Кадан, Данііл Немировський, Михайло Алексеєнко й Антон Гурін: кожен із художників на початку постає розгубленим серед жорстокості буденної війни і кожен винаходить нову мету та призначення, де залишається місце для надії.
Спеціальна ретроспектива документального фільму 2018 року «Мовчання інших» Альмудена Карраседо та Роберта Бахара — це кінематографічний портрет першої в історії спроби притягнути до відповідальності злочинців періоду 40-річної диктатури Франко в Іспанії (1939–1975), які десятиліттями уникали покарання через закон про амністію 1977 року. Фільм висвітлює болісне минуле, з яким Іспанія неохоче стикається навіть сьогодні, через десятиліття після смерті диктатора. 
Кадр із фільму «Записаний як батько»
Повертаючись до українського контексту, сьогодні ми часто міркуємо про те, що насправді стоїть за нашою витримкою. Напевно, чимало з українців та українок бодай раз пробували відповісти на запитання від знайомих з-за кордону: «Як ви тримаєтеся?» На чому і з чого ми звели ті міцні конструкції, завдяки яким наша країна відзначає цього року 35-й день Незалежності — попри надзвичайно складний історичний шлях як для такого часового відтинку. Короткометражні фільми цієї добірки досліджують ті потаємні джерела сили, які допомагають українкам і українцям триматися під час важких випробувань та продовжувати будувати спільне майбутнє.
З 8 червня 10:00 до 10 червня 09:59
Наступного дня для перегляду будуть відкриті три фільми: «Ілюзія тихої ночі» Ольги Черних із конкурсу DOCU/УКРАЇНА, дебютний повний метр Марини Нікольчевої «Одного дня я хочу побачити тебе щасливим» з «Міцних конструкцій» та «Мир для Ніни» Жанни Довгич із основної тематичної програми фестивалю «Прості конструкції». 
Світова прем’єра стрічки «Ілюзія тихої ночі» Ольги Черних відбулася у квітні на швейцарському фестивалі Visions du Reel. Фільм став результатом експерименту, проведеного минулого літа, — чотири десятки професійних кінематографістів/-ок та кількасот просто охочих волонтерів/-ок зняли й поділилися кадрами про те, як пройшла одна їхня липнева ніч в Україні. Вибухи, безсоння, пошук бодай якоїсь безпеки у ванній, гостра самотність у квартирі, опустілій після втрати близької людини; а на ранок — новий день…
Автобіографічна робота «Одного дня я хочу побачити тебе щасливим» Марини Нікольчевої оповідає історію стосунків режисерки з її чоловіком. Переживаючи кризу середнього віку, Макс із одержимістю береться за відновлення старого автомобіля, і кропіткий ремонт стає для нього сховком від невизначеності. Щоб не втратити близькості з коханим, Марина бере камеру й починає його знімати. Поступово саме фільмування стає їхнім способом говорити одне з одним — крихкою мовою любові, турботи й тихого протистояння. Це стрічка про відсутність і розлуку — глибоко особистісний літопис двох людей, що намагаються зберегти зв’язок у зміненому війною світі.
«Мир для Ніни» Жанни Довгич — документальний фільм про українську матір, життя якої зруйнувала війна. Її син Ігор, один з останніх захисників Донецького аеропорту, був закатований і страчений російськими найманцями у 2015 році під час перебування в полоні.
Переживаючи втрату, Ніна починає наполегливо шукати правду та справедливість. Вона зустрічається зі свідками й побратимами сина, намагаючись відтворити його останні години та домогтися відповідальності за злочин. Фільм розповідає про стійкість і надію та показує, як навіть невеликі кроки до справедливості можуть стати шляхом до зцілення, а материнська любов — допомогти вистояти у світі, затьмареному насильством.
З 9 червня 10:00 до 11 червня 09:59
На третій день релізів ви зможете подивитися стрічку української режисерки та військовослужбовиці Олени Максьом «Не питай мене, чи я вбивала». З делікатністю й глибокою емпатією Олена розглядає крізь об’єктив камери себе, свою матір, побратимів і посестер у невпинному русі часу. Ось непроста розмова з найближчою людиною про рішення доєднатися до Збройних сил; ось навчання; ось вечірні дзвінки побратимів з їхніми сім’ями, від яких серце крається; ось роковини повномасштабної війни; ось чергові телефонні розмови з мамою про її стан здоров’я; ось нове військове звання; ось втрати, втрати, втрати і біль. Жодна душа не зможе витримати таку зливу — і шукатиме собі притулку. Режисерка віднаходить такі теплі острівці у спілкуванні з побратимами та в нетривалих митях, коли має можливість повернути об’єктив камери на себе.
З 10 червня 10:00 до 12 червня 09:59
Цього дня дивіться стрічку «Тиха повінь» Дмитра Сухолиткого-Собчука з конкурсу DOCU/Україна. Робота отримала світову прем’єру в Амстердамі восени 2025 року на фестивалі IDFA. Автор фільмує закриту пацифістську релігійну громаду, що живе на березі Дністра. Одне з ключових, світоглядних правил цієї спільноти — не брати зброю до рук. Утім, що робити, коли від здатності дати збройну відсіч загарбникам безпосередньо залежить і існування країни, і життя самої громади? Як продовжувати тримати тонкий баланс між власними віруваннями та нагальними потребами, зумовленими великою загрозою? «Тиха повінь» стає неспішною, утім тривожною експедицією разом із героями у пошуках способів захиститися: від російського загарбника — з одного боку, і від руйнування маленького всесвіту спільноти — з іншого.
З 11 червня 10:00 до 12 червня 23:59
У переддень фіналу 23-го Docudays UA ми відкриємо онлайн один фільм національного конкурсу та шість медіаробіт українських художниць із мистецької міждисциплінарної програми DOCU/СИНТЕЗ.
«Де все зникає» Олександра Ткаченка (DOCU/Україна) вперше вийшов на великий екран у межах міжнародного конкурсу на фестивалі FIPADOC у Франції у 2026 році. Автор відеозаписів — Дмитро Докунов, оператор і військовослужбовець. Камера смартфону стає його компаньйоном у складних питаннях, що торкаються найглибших принципів чоловіка, від самого моменту мобілізації. Переконаний пацифіст, який до 2022 року будував життя у гармонії з природою у невеличкій спільноті в селі на Одещині, Дмитро переосмислює необхідність захисту та сутність насильства з початком повномасштабного вторгнення росії до України. Що таке любов у часи великого насильства і як зберегти здатність любити, побувавши в самому серці пітьми — там, де за пострілами все зникає?
Кадр із фільму «Й куди тепер?»
Добірка рухомого зображення з феміністичною оптикою «Її лінза. Український фокус» включатиме роботи «Послання в пляшці» Катерини Ружиної, «Луска» Анни Щербини, «Бите скло» Катерини Возниці, «Й куди тепер?» Світлани Довбуш, «Pietà» Олени Гром та «I Am a Rock» Тети Цибульник. Відібрані у межах опенколу, ці проєкти рефлексують на теми втрати, травми, боротьби, способів говоріння, тілесності та материнства.
Усі покази будуть доступними для перегляду впродовж семи днів від моменту активації квитка. Вартість квитків — 80 гривень для повного метру та 40 гривень для короткометражних фільмів. Будь ласка, зверніть увагу, що онлайн-покази будуть відкриті лише на території України.
З турботою про доступність усі матеріали для перегляду матимуть описові субтитри, а також аудіодескрипцію (за винятком фільмів «Одного дня я хочу побачити тебе щасливим» та «Мовчання інших»).
Чільне фото: кадр із фільму «Мовчання інших»
