«Невидимий фронт: Херсон» — це документальний фільм про життя під російською окупацією, про мирний спротив, травму, памʼять і гідність.

Через подорож естонського режисера Ільмара Раага в прифронтовий Херсон ми поступово занурюємось у свідчення очевидців, що пережили терор, катування, репресії та водночас — чинили опір у найпростішому, але найсильнішому сенсі: не здаючись, не мовчачи, не підкоряючись. Ільмар їде з Талліна до Херсона, намагаючись зрозуміти, що насправді означає «окупація» у 21 столітті. Його подорож — це метафора переходу з умовного спокою Європи в реальність, де війна стирає межі між публічним і особистим, де новини стають досвідом, а архів — болем. Візуально та емоційно це також шлях з новинного фону — в особисту розповідь. Глядач знайомиться з героями — Світланою, Вікторією, Ігорем, — мешканцями Херсона, які стали символами невидимого фронту. Вони розповідають про фільтрації, погрози, викрадення, тиск і пропаганду. Але також — про те, як вивісити прапор стало актом спротиву, як мовчання в класі чи пісня стали жестами свободи.

Це фільм про людей, а не про цифри. Про те, що кожна окупація має обличчя — і ми маємо обов’язок його побачити. Це також портрет України, яка вже четвертий рік веде не лише війну за незалежність, а й глибоку розмову з Європою про цінності, свободу, гідність і відповідальність. Україна стає частиною європейської емоційної тканини — носієм не лише болю, а й надії. Особливий фокус фільму — на мирному спротиві, який не завжди можна зняти на камеру, але який живе в голосах героїв. Ми ретельно працюємо над звуком і структурою монтажу: у фільмі майже немає музики, натомість — глибока акустична робота з тишею, шелестами, тріском записів, що посилюють емоційне сприйняття. Це фільм-застереження і фільм-свідчення. Він ставить глядача поруч з героями, не даючи можливості абстрагуватись. Це голос про окупацію, яку ще не всі побачили — але яку важливо почути зараз.