Андрій Загданський: «На грані документального і постановочного»

23 березня 2014

23 березня о 21:00 в Синій залі Будинку кіно стартує ретроспектива фільмів Андрія Загданського, члена журі DOCU/КОРОТКО. Сьогодні будуть показані фільми «Двоє» і «Тлумачення сновидінь». Ретроспектива продовжиться 26 березня фільмом «Костя і Миша» і закінчиться 27 березня «Помаранчевою зимою». Після показів режисер відповість на запитання глядачів. 

 

В творчості Андрія Загданського можна умовно виділити два чітких полюси: свобода особистості та несвобода суспільства. В своїй дебютній картині «Тлумачення сновидінь» (1990) Загданський провів своєрідний сеанс психоаналізу з вітчизняною історією. А в «Помаранчевій зимі» (2007) показав панораму карнавалу, який панував на Майдані у 2004-му році. Ці дві стрічки ніби відкривають перед глядачем лаштунки масової свідомості, в якій несвобода суспільства утискає особистість.

 

Інші його фільми дають глядачу відчути звеселяючий газ особистої свободи. Картини про художника-емігранта Васілія Ситнікова «Вася» (2002) та поета-авангардиста Константіна Кузьминського «Костя і Миша» (2006) стирають межі між зухвалістю та інстинктом самозбереження. В цю ж систему моральних координат обіцяє поцілити і меседж його нової стрічки «Вагрич та чорний квадрат», над якою Загданський наразі працює.

 

Хто посадив зернину, з якої проросла ваша любов до кіно?


Ви знаєте, в мене навіть не було вибору, оскільки мій батько був кінематографістом. Я з дитинства мав до цієї справи певний стосунок . Я дуже любив приходити на студію і, напевне, цей вірус приникнув у мене ще в дитинстві. Хоча мій батько зробив все мислиме, щоб я не вступав у театральний інститут. Він дуже хотів, щоб у мене була якась справжня професія. Тож після школи під пресингом батьків я вступив у Київський політехнічний інститут. Однак дуже скоро зрозумів, що не зможу там навчатися. Тож через рік вступив у театральний виш.

 

А чому ви взялися саме за документальне кіно?


Напевне, якщо б я займався ігровим кіно – ви б мене спитали: «А чому ви займаєтесь ігровим?». Взагалі то не бозна яка різниця між ігровим та документальним кіно. Документальне кіно дає мені можливість говорити і проектувати те, що я відчуваю. Коли в мене виникає задум, він зазвичай виражається у формі документального кіно. Те, що я роблю, знаходиться десь на грані документального і постановочного. Як казав Ґодар, коли ви знімаєте ігрову стрічку – вона стає документальною, і навпаки, коли ви фільмуєте документальну картину, – вона стає ігровою. Існує кінематограф з різним ступенем контролю. В ігровому вона вища, а в документальному – нижча. В цьому плані абсолютно чудова картина «П’ять перешкод» Ларса фон Тріра. Це такий собі маніфест контрольованого і неконтрольованого кіно. Я знайшов для себе власні правила такого кіно.

 

«Перестройка», розпад СРСР, переїзд в США… У вашому житті було багато подій, які аж ніяк не сприяють творчій діяльності. Що ви робили під час затяжних творчих пауз?


Я рішуче не погоджуюсь, що бувають моменти, які не сприяють творчості. Певні твори мистецтва виникають не завдяки, а всупереч. Є різний ступінь труднощів, проте таких речей, які перешкоджають – просто не існує. Люди писали книги в найжахливіших умовах, про які нам і думати не доводиться.

 

Найдовша моя перерва у творчості була, коли я займався в США речами, що дуже віддалено стосувалися кіно. Це був досить болісний період. Тоді я опинився у Нью-Йорку і був вимушений починати життя заново. Однак це мені дало можливість сформувати новий погляд на світ. Адже Нью-Йорк – дуже стимулююче місто. Тільки у 2000-му році я почав знімати фільм «Вася» і закінчив його лише у 2002-му. Після цього я був абсолютно щасливий, адже енергія, яка акумулювалася в мені, вирвалася назовні.

 

Стрічка «Вася» присвячена художнику Василеві Ситнікову. Після цього був фільм «Костя і Миша» про поета-авангардиста Костантіна Кузьмінського. У 2010-му – картина «Мій батько Євген», присвячена вашому батьку. Наразі ви працюєте над картиною про Вагрича Бахчаняна. Скажіть, за яким принципом ви обираєте особистостей, щоб «написати» такі кінопортрети?


Якщо в цьому є якась логіка, то вона мені не відома. Кожен фільм з’являється сам по собі в силу якихось своїх обставин. Є речі, які просто на тебе звалюються. Виникає бажання поділитися своїми переживаннями та думками з кимось. Я не вишиковую всі ці стрічки в одну логіку.

 

Ви зняли стрічку «Помаранчева зима», в якій вибудовується паралель між подіями в Києві у 2004 році та оперою «Боріс Ґодунов». Якби  мова йшла про Євромайдан – з чим ви б провели паралель?

 

В «Помаранчевій зимі» фігурують дві опери. В тій ситуації мене цікавила паралельна реальність. Якісь речі вона проясняла, якісь – ні. Коли я знімав цей фільм, то події 2014-го року мені врешті-решт вбачалися, як перемога карнавалу над злою зимою і поганими силами. Теперішні події нічого спільного з тим не мають. Наразі у нас трагедія і будь-які паралелі в такому випадку просто недоречні.

 

Які останні тенденції в документальному кінематографі?

 

Технічно постійно відкриваються все нові й нові можливості. Люди роблять абсолютно персональні фільми, не маючи при цьому ніякої кінематографічної підготовки. Є чудові фільми, в яких поєднуються ігрові та неігрові прийоми. Я люблю документальне кіно, тому що в ньому дуже високі можливості для експерименту, а також можливості поєднання різних речей і естетик.

 

Чи є у вашій творчості якісь табу?

 

У своїй видатній книзі «Кіно як бунт» Амос Фоґель писав, що в кіно є два табу: реальний секс і реальна смерть. Кіно постійно наближається до імітації як одного, так і другого, однак воно не має переходити грань дозволеного. Наприклад, у стрічці Майкла Вінтерботтома «9 пісень» показується реальний секс – було дуже нудно дивитися цю стрічку. Вчора я бачив, як по телевізору показували кадри, на яких вмирають люди. Я неодноразово використовував у своїх фільмах кадри з мертвими людьми. Однак тут дуже важливо відчувати такт і не перетворити це на вуайєризм.

 

У 2006 році Ерік Стіл зняв фільм «Міст». Картина знімалася у Сан-Франциско, де є сумнозвісний міст, з якого доволі часто стрибають самогубці. Далеко від мосту режисер поставив операторів, камери яких були обладнані оптикою. Вони спостерігали за мостом і знімали самогубства. І зняли вони доволі багато людей. Крім цих зйомок в картині ще є невеличкі інтерв’ю з родичами та друзями загиблих. Коли я переглядав цю стрічку – я зненавидів те, що він зробив. Адже це і є вуайєризм – глядач тут бачить те, що він в принципі не мав би бачити. Це і є своєрідна порнографія смерті – дуже схожа на експлуатацію.

 

Розмову вів Антон Філатов

22 МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
 6 — 13 
червня 2025
Оголошуємо журі «RIGHTS NOW!-2025»
Новини
19 березня 2025
Оголошуємо журі «RIGHTS NOW!-2025»
Новини
19 березня 2025
У Берліні на Café Kyiv 2025 показали документальну стрічку від ГО «До…
Новини
18 березня 2025
У Берліні на Café Kyiv 2025 показали документальну стрічку від ГО «Докудейз» про теракт в Оленівці
Новини
18 березня 2025
Запрошуємо до студентського журі Docudays UA-2025!
Новини
13 березня 2025
Запрошуємо до студентського журі Docudays UA-2025!
Новини
13 березня 2025
«Центр безпечного Інтернету»: як допомагає з просвітою документальне …
Конспект
28 лютого 2025
«Центр безпечного Інтернету»: як допомагає з просвітою документальне кіно
Конспект
28 лютого 2025
Три роки повномасштабної війни. Свідки та їхні спогади
Новини
17 лютого 2025
Три роки повномасштабної війни. Свідки та їхні спогади
Новини
17 лютого 2025
Долучайтеся до відкритої онлайн-події 11 лютого – презентації «Центру…
Новини
10 лютого 2025
Долучайтеся до відкритої онлайн-події 11 лютого – презентації «Центру безпечного Інтернету»
Новини
10 лютого 2025
ГО «Докудейз» виходить із соцмережі X
Новини
07 лютого 2025
ГО «Докудейз» виходить із соцмережі X
Новини
07 лютого 2025
Співпраця Архіву Війни з Харківською правозахисною групою: результати…
Новини
07 лютого 2025
Співпраця Архіву Війни з Харківською правозахисною групою: результати аналізу судових рішень
Новини
07 лютого 2025