З 22 до 26 березня в рамках Docudays UA буде показано три кінохіти від одного з найпотужніших фестивалів документального кіно у світі - канадського МКФ Hot Docs. Президент фестивалю Кріс Макдоналд, який цього року працюватиме в журі DOCU/ЖИТТЯ і проведе майстер-клас, поговорив із куратором програми HOT DOCS ПРЕЗЕНТУЄ Оксаною Карпович. Він розповів про секрет упіху його фестивалю і чому кожна стрічка, що потрапляє на його екрани обов'язкова до перегляду.

Я не певна, чи вимірюються фестивальні роки так само, як роки життя котів – один за п’ять, однак знаю: наш фестивальний гість вже давно не юний. Міжнародному канадському фестивалю документального кіно Hot Docs – 21. Ця зріла й досвідчена організація – водночас один із найпотужніших кінобізнесових форумів у Північній Америці, престижне кінозмагання й велике свято, що вабить до себе сінефілів з усього світу.

На фестивалі мене вразили дві речі: різноманітність програми й цікавість канадської публіки. Фільми, які демонструє фестиваль, неможливо взяти в суцільне обрамлення. Спільним у них є лише те, що вони не ігрові. Hot Docs – це майданчик, де можна оцінити кіно архівне й політичне, кіно історичне й «кіноправду» (cinéma vérité), кіно метрів і початківців, кіно створене для екранів естетів і для плазмових телевізорів. І все це не ознака поганого смаку, а радше політика фестивалю: документальне кіно – різне, і в кожного є свій глядач. І що дивує – глядачів багато. 

Як воно – керувати таким величезним фестивалем? В чому найбільша складність такої роботи?

Це була для мене ідеальна робота протягом 15 років. Я був першим працівником цього фестивалю, а тепер у нас уже близько сорока дуже талановитих співробітників. Опанування цієї справи давалося мені непросто, і свого часу я зробив багато помилок. Загалом у нас було вдосталь проблем, ризиків і віддяк. Ми – неприбуткова організація, тому найбільшою перешкодою завжди був пошук фінансування, щоб сплачувати рахунки та тримати фестиваль на плаву. Я вже казав раніше, що особисто для мене найбільшою мотивацією був страх (страх поразки, страх не мати змоги виплатити зарплати, страх зайти з режисером в порожній кінозал, страх показувати не надто якісні роботи тощо). Усе це мотивувало мене та фестиваль до успіху.

Чим, на вашу думку, Hot Docs відрізняється від решти дев’яноста дев’яти кінофестивалів Торонто? В чому його родзинка?

Я переконаний, що в Торонто більше кінофестивалів, аніж будь-де у світі – і це прекрасно, особливо для таких кіноманів, як я. Звісно, ми не можемо ставити собі в заслугу чудову торонтську публіку, а також відродження і популярність документального жанру в усьому світі, проте мені здається, що один із секретів нашого успіху та стабільного розвитку в тому, що ми завжди докладали чимало зусиль, аби люди нас любили і поважали. Це звучить банально, проте ми постійно намагалися  зробити Hot Docs якомога приємнішим та професійнішим досвідом (для глядачів, волонтерів, кінорежисерів, журналістів, спонсорів і, найголовніше, співробітників). Всіх ощасливити не вийде, але потрібно докладати до цього максимум зусиль (і, звісно, вчитися на своїх помилках).

Якщо озирнутися на останні 15 років розвитку документального кіно, як змінився цей жанр? В одному з інтерв’ю ви сказали, що зараз ми спостерігаємо «документальну нову хвилю». Що ви маєте на увазі?

Розвиток цифрових технологій мав дуже вагомий вплив на цей жанр – тепер знімати, монтувати та озвучувати фільми стало дешевше, швидше і простіше. Водночас стрімко зросла кількість платформ, де можна демонструвати документальні стрічки (кабельне і супутникове телебачення, а також, звісно, інтернет). Це не означає, що якість фільмів зросла, просто їх стало більше, і тепер кожен може принаймні спробувати розказати свою історію. Неігрове кіно миттєво стало привабливим і доступним.

Чому ви вирішили піти з посади виконавчого директора? Які ваші обов’язки на новій посаді президента організації?

Чесно кажучи, я прагнув змін, і розвиток нашого нового бізнесу – кінотеатру Bloor Hot Docs – став для мене новим захопливим викликом. Ми маємо твердий намір зробити цю справу успішною, що вимагає від мене/нас повної уваги. Це значно більше, ніж черговий із багатьох проектів Hot Docs, які ми втілювали протягом останніх років.

Як виникла ідея кінотеатру Bloor Hot Docs – єдиного у світі документального кінотеатру? Кількість відвідувачів виправдовує ваші очікування?

Впевнений, що ми більше не єдиний у світі документальний кінотеатр (і це чудово!). Мені б хотілося сказати, що ідея належала тільки мені, але це не так. Один із членів нашої ради – дуже палкий прихильник документального кіно – запропонував профінансувати купівлю та ремонт кінотеатру Bloor і найняти команду Hot Docs його керівниками та програмними координаторами. Ми працюємо вже майже два роки, і на всіх наших показах збирається більше глядачів, ніж ми очікуємо. В середньому до нас на показ приходить сто глядачів (а щотижня відбувається майже 25 показів), тож ми навіть одержуємо прибуток. Звісно, ми задоволені такими результатами і робимо все можливе, аби включати у програму якнайкращі фільми і надалі розвивати аудиторію.

Якби подібний кінотеатр відкрився десь у Європі, він міг би бути успішним, чи саме в канадській аудиторії є щось особливе?

Не бачу перешкод для того, щоб така модель була відтворена в Європі чи інших частинах світу, і ми були б раді поділитися здобутими знаннями з усіма зацікавленими.

Коли я відвідав Hot Docs минулого року, найбільше мене вразило розмаїття фільмів, які ви показуєте. Які ваші вимоги та формальні критерії відбору фільмів для фестивалю?

Наш єдиний формальний критерій – це рік виробництва, а також вимога, щоб фільм не демонструвався раніше в Торонто. Ми шукаємо добре розказані історії, майстерно зроблені фільми, а також героїв і теми, що справляють на глядача певний емоційний вплив. Звісно, відбір фільмів – це суб’єктивний процес, і ми не завжди робимо все бездоганно, але намагаємось дотримуватися балансу тем, проблем та стилів кіновиробництва з усього світу.

Яка головна стилістична відмінність між європейським та американським документальним кіно? Як ця відмінність впливає на ринок?

Ризикуючи зробити величезне узагальнення – а з кожного правила, звісно, є винятки – можу сказати, що європейські фільми більш кінематографічні, формалістичні та вигадливі. Північноамериканські фільми часто побудовані на сильних персонажах та проблемах і не завжди такі ж майстерні з художньої точки зору, як європейські. Втім – хоч я щойно образив цілий континент – не можу сказати, що я віддаю перевагу одному кінематографу над іншим! На щастя, і європейці, і американці однаковою мірою експериментують із жанрами та розширюють їх межі.

Розмову вела Оксана Карпович

Світлина: кадр з фільму «Привиди в нашій машині» (реж. Ліз Маршалл, 2013)