Gazeta.ua – про українського американського актора Джека Паланса...
2004 року в Лос-Анжелесі на кінофестивалі «Російські вечори», який організовувало посольство Російської Федерації, демонстрували фільм «72 метри» про екіпаж радянського підводного човна. Тоді моряки й офіцери субмарини відмовилися присягати на вірність Україні.
Потім на фесті вручали щорічну мистецьку премію. Запросили відомих американських акторів. На подіум піднявся Дастін Гоффман. Отримавши приз і порцію аплодисментів, він виголосив невеличку промову. Згадав, що його батьки були родом із «російського міста Києва».
Наступним лауреатом назвали Джека Паланса:
«Я українець, а не росіянин. Мої батьки приїхали з України й мені тут нічого робити. Буде краще, якщо я піду», – сказав той.
Тих, хто був близько знайомий із актором, така поведінка не здивувала. Річ у тім, що Джек довгі роки очолював українську фундацію «Тризуб», яка об'єднувала колишніх співвітчизників у Голлівуді. Ця фундація невдовзі висміяла і засудила вчинок уродженця «російського міста Києва» Гоффмана, кепкуючи з його «глибоких знань у географії».
Jack Palance насправді - сценічний псевдонімом сина переселенців з України Володимира Палагнюка. Його батьки прибули в Америку з Галичини.
«Улюблений спогад дитинства – це коли батько, маючи вільну хвилинку, садив дітей біля себе й читав українські газети», – згадував на старості Джек.
У ті часи шахтарі Пенсільванії через важкі умови праці довго не жили. Невдовзі через рак легень пішов з життя й Іван Палагнюк. Його син теж спробував шахтарського хліба, але вже невдовзі перекваліфікувався в боксери. Маючи 193 сантиметри зросту і пристойні м'язи, Володимир провів 20 боїв на рингу. За легендою, він навіть встановив рекорд у суперважкій вазі – 15 перемог поспіль. З них 13 боїв завершилися важкими нокаутами для суперників.
«Я бачив фото молодого Джека Паланса. На ньому він як дві краплі води схожий на Володимира Кличка», – заявив навіть один зі спортивних репортерів Америки.
Втім офіційно зареєстрований лише один поєдинок Палагнюка: 17 грудня 1940 в чотирираундовому бою він поступився Джо Баккі. Зрештою українець покидає бокс. Причина була поважна – розпочалася Друга світова війна. Володимир стає льотчиком. Щоправда, новобранець не скоро потрапив на війну: під час навчального польоту загорівся літак В-24 і летун-українець отримав сильні опіки.
Попри пластичні операції шрами на обличчі та сиплий голос – наслідок боксерської травми – залишилися з ним на все життя. Після війни Палагнюк несподівано вирішує, що його покликання – актор. Вступає на акторські курси Стенфордського університету. Під час навчання підпрацьовує «вишибалою» в ресторанах. А вже 1950 року дебютує в кінематографі.
Специфічна зовнішність та голос не залишають Володимиру особливого вибору – здебільшого він грає негідників і бандитів.
«Всі мої ролі зіграні до Оскара – сміття», – скаже Палагнюк у старості. Прибравши собі сценічний псевдонім Волтер Джек Паланс українець і надалі знімається у вестернах, ґанґстерських фільмах та бойовиках. Через 20 років подружнього життя розлучається з дружиною – акторкою Вірджинією Бейкер. Має двох доньок і сина.
Згодом, коли в Голлівуді на алеї слави постане зірка Джека Паланса, актор прокоментує подію з гумором: «Моя зірка – навпроти магазину спідньої жіночої білизни. Мабуть, це тому, що я завжди був у жінок поза конкуренцією». Останні 20 років Джек проживе разом зі стюардесою Елейн Роджерс.
Вперше актора номінували на Оскара в 1952 році. Але нагороду він отримав аж 1992 року за роль другого плану у фільмі «Міські піжони». Примітно, що чи не вперше в житті Паланс зіграв комедійну роль.
«Я все життя жалкував, що бездарні режисери бачили в мені лише ґанґстера й негідника», – скаже потім.
На церемонії вручення несподівано для присутніх кілька разів відтиснувся від підлоги на одній руці, показавши, що перебуває у відмінній спортивній формі.
За свідченнями очевидців, Володимир мав тонке відчуття гумору і був природженим комедіантом. Не цурався малярства і писав вірші. Якщо в компанії був хтось із українців – відразу переходив на рідну мову. На історичну батьківщину вперше приїхав 1996-го. Був знайомий із режисерами Юрієм Іллєнком і Олесем Саніним, цінував Довженка й Параджанова. Захоплювався українською історією і мріяв про роль гетьмана Івана Мазепи. Хоча, за його власним зізнанням, найбільшою мрією була роль Тараса Бульби.
Не мав навіть натяку на «зіркову хворобу». Джеків товариш Павло Борисів згадував про останні дні Паланса:
«Ми з родиною поїхали провідати Джека. Він лежав у ліжку – останні кілька місяців хворів. Було очевидно, що його могутній організм своє відпрацював – як-не-як 87 років. Але Джек був у гарному настрої – усміхався й жартував. У кімнаті грала музика – звуки бандури. «А ти знаєш таку пісню: «Взяв би я бандуру? – раптом запитав мене Паланс. «Знаю», – кажу. «То заспіваймо». І ми почали співати. Але на другому куплеті збилися – ні Джек, ні я далі слів не знали. Того ж вечора Олесь Санін прислав нам слова електронною поштою з Києва".
День його народження - 18 лютого. Скоріш за все - 1919 року. А помер Володимир Палагнюк 10 листопада 2006 року, так і не зігравши жодної української ролі.
Юрій Стригун
