У боротьбі за кінотеатри

27 лютого 2019

Фільм «Окупований кінотеатр» про войовничий протест молодих активістів після приватизації белградського кінотеатру «Звезда» надихнув нас розпочати розмову про український контекст. У межах програми DOCU/АРТ відбудеться не лише показ цього фільму, а й дискусія, у якій ми обговоримо, як активісти в різний спосіб опановують публічні простори. Модеруватиме дискусію мистецтвознавиця та учасниця ініціативи ДЕ НЕ ДЕ Євгенія Моляр. І залучивши до обговорення експертів(-ок), митців(-сткинь), урбаністів(-ок) та активістів(-ок), ми торкнемося й загалом переосмислення радянської спадщини щодо освоєння публічного простору та ситуації навколо столичних кінотеатрів. У нашому блозі учасниця цієї дискусії, режисерка та активістка Поліна Кельм ділиться своїми думками щодо досвіду, який важливо почерпнути з фільму та подій довкола київських кінотеатрів.

 

Напевно, більшості знайоме дивне відчуття «дежавю», коли все це ніби було з тобою, ти переживав цей досвід, але не певен, чим це завершиться. Саме такі відчуття западають у серце з перших кадрів покинутої зали кінотеатру «Зірки» з фільму «Окупований кінотеатр». Мені на мить здалося, що я потрапила до антиутопії в кінотеатрі «Кінопанорама». Наче це я ходжу цією напівтемною залою з розпореними глядацькими кріслами, шматками скла, розкиданими на підлозі, підіймаюсь мармуровими сходами нагору, ловлячи сонячні промені на обличчі. І ніхто не може запевнити, що таки я не лише подивилася кіно, а й зазирнула до нашого спільного культурного майбутнього.

 

До осінніх обурливих подій минулого року щодо закриття двох відомих фестивальних локацій – кінотеатрів «Кінопанорама» та «Україна» в історичному центрі Києва – напередодні святкування Нового року додалася ще одна «чудова» новина – КМДА вирішила не продовжувати оренду колективу найбільшого столичного кінотеатру «Київ».

 

Для загальної інформації, територія кінотеатру – 7000 м2. На сьогодні це єдиний майданчик у Києві, де відбуваються майже всі мистецькі кіноподії від різних культурних представництв, таких як Британська Рада, Ґете-Інститут, Французький культурний центр, а також покази найбільших кінофестивалів, серед яких Docudays UA, «Молодість», «KyivMusicFilm». Якщо «Київ» припинить своє існування як культурна установа й стане місцем, що демонструє лишень комерційно вигідне, насамперед голлівудське кіно, то в центрі міста не залишиться жодного кінотеатру, де можна було б переглянути альтернативу мейнстріму.

 

Натомість КМДА запропонував розглянути можливість відкриття альтернативного центру на лівому березі, а саме на Русанівці або на Оболоні. Мені це нагадало 90-ті, коли в центрі активно скуповували старі будинки з комунальними квартирами, а власникам пропонували в обмін дво-, трикімнатні квартири на периферії. А тих, хто не погоджувався, залякували. Для мене історія знову повторюється. Проблемних точок в місті стає чим далі, тим більше. Проте тепер це стосується не лише особистих історій, контекст цього разу ширше й глибше, бо це стосується історії нашого міста. Чи залишиться тут простір не лише для споживання матеріальних благ? Чи залишиться тут простір для історії?

 

Перша неділя після повідомлення про одночасне закриття одразу двох кінотеатрів у центрі Києва сколихнула активну діяльність серед творчої спільноти. Сформувалася активна ініціативна група. Навіть не одна. Я також мала до цього безпосередній стосунок, тож спостерігала із середини, як формувався та розвивався протестний рух. Перші тижні були епіцентром незграбних спроб активного супротиву, обговорення, тренінги, акції, зустрічі з представниками влади. Потім почалися непорозуміння, дріблення, відстоювання власних інтересів, розподілення на два табори – радикальних й поміркованих. Спроба переговорів, пошук спільних точок перетину між владою, власниками, активістами, представниками кінотеатрів. Провокації, образи, спад зацікавленості, вигорання... Зрештою, залишилось п’ять-сім людей і купа невирішених питань. Волонтерство закінчилось, а справи з місця не зрушили. І тут на арену культурних подій вийшов прецедент з кінотеатром «Київ». Хоча чутки про можливість такого розвитку час від часу ширились з осені, на реальність такого «нахабного кроку» від влади мало хто розраховував.

 

Наразі ситуація ніби виглядає більш оптимістично. З активістів створилась громадська організація, до якої ввійшли представники найвідоміших кінофестивалів України, що мають свої інтереси у відстоюванні творчого простору кінотеатрів для подальшої своєї діяльності. Є юридична підтримка. Це все чудово, проте є одне вагоме «але». Така справа для кіноспільноти – перша спроба заявити про себе не просячи, а вимагаючи визнати себе як вагомого гравця в українському суспільстві. Тому тут дуже важливо правильно сформулювати та відстоювати власну позицію. Саме тому мені видається, що перегляд фільму «Окупований кінотеатр» є на часі не лише для кінематографічної спільноти, а для всіх активістів. Адже фільм дозволяє на досвіді чужих помилок замислитися над стратегією майбутніх дій.

 

На жаль чи на щастя, зараз маємо таку ситуацію з київськими кінотеатрами, яка або підштовхне до створення повноцінного активістського середовища, або занурить його до темряви міжособистісних чвар. Мені кортить вірити, що світло таки переможе. Бо кіно – це фантастична магія, коли в гармонійному поєднанні темряви й світла народжується інший світ. Тож перефразовуючи відому фразу з культового фільму - нехай прибуде з нами світло!

 

Текст: Поліна Кельм

Чільне фото: кадр з фільму «Окупований кінотеатр» режисерки Сєнки Домановіч

19 МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
25 – 
березня
3
квітня 2022
Docudays UA спільно з Deutsche Filmakademie e.V. оголошують прийом за…
Новини
06 липня 2022
Docudays UA спільно з Deutsche Filmakademie e.V. оголошують прийом заявок на стипендійну програму FILMBOOST
Новини
06 липня 2022
Як пройшли індустрійні події Sheffield DocFest?
DOCU/ПРО
06 липня 2022
Як пройшли індустрійні події Sheffield DocFest?
DOCU/ПРО
06 липня 2022
«Пароль: паляниця»: як відбулися покази українських фільмів у Великій…
Новини
30 червня 2022
«Пароль: паляниця»: як відбулися покази українських фільмів у Великій Британії
Новини
30 червня 2022
«Якщо ми зараз дивимося на себе новими очима, то це і є вирішальний е…
Інтерв'ю
27 червня 2022
«Якщо ми зараз дивимося на себе новими очима, то це і є вирішальний етап трансформації, що почалась в розірваному досвіді наших батьків»
Українські учасниці/-ки індустрійних подій Sheffield DocFest розповідають про проєкти та роботу над ними під час війни.
Інтерв'ю
27 червня 2022
«Час — привілей мирного життя». Українські учасниці індустрійних поді…
Інтерв'ю
24 червня 2022
«Час — привілей мирного життя». Українські учасниці індустрійних подій Sheffield DocFest розповідають про роботу над проєктами під час війни
Інтерв'ю
24 червня 2022
«Деколонізація старих ідеологічних конструктів та практик кіноіндустр…
Новини
22 червня 2022
«Деколонізація старих ідеологічних конструктів та практик кіноіндустрії». Дискусія в межах індустрійної секції Інституту документального кіно
Новини
22 червня 2022
Запускаємо сайт «Архіву війни»
Новини
20 червня 2022
Запускаємо сайт «Архіву війни»
Новини
20 червня 2022
Звіт за роботу ініціативи підтримки DOCU/HELP для документалістів/-ок…
Новини
09 червня 2022
Звіт за роботу ініціативи підтримки DOCU/HELP для документалістів/-ок за квітень та травень
Новини
09 червня 2022