У звʼязку з початком повномасштабної війни, покази фільмів з програми DOCU/УКРАЇНА відбудуться на Краківському кінофестивалі з 29 травня по 5 червня.
Фільм «Нескінченність за Флоріаном» режисера Олексія Радинського документує боротьбу архітектора Флоріана Юр'єва за памʼятку модерністської архітектури в Києві — «Тарілку» — аби запобігти її перетворенню на частину торгівельно-розважального центру. Кінознавиця Альона Пензій поспілкувалася з Олексієм Радинським про стрічку, появу у ній забудовника Вагіфа Алієва та можливість осмислення війни через кіно.
Прем'єра фільму відбулася на Роттердамському міжнародному кінофестивалі. Чи відомо вам про реакцію міжнародної аудиторії на цей фільм? Наскільки, на вашу думку, тема незаконної забудови актуальна у Європі?
Після прем’єри в Роттердамі матеріали про фільм виходили в багатьох виданнях світу, зокрема у французькій газеті Liberacion. В одній з рецензій, яка вийшла в канадійському виданні, написали, що цей фільм є настільки ж актуальним для Монреаля, як і для Києва. Автору здалося, що у Монреалі ситуація з сучасною архітектурою така ж, як у нас. Мабуть, вони просто не були в Україні й не знають, до чого може призвести необмежена влада забудовників.
Чи бачив Флоріан Юр'єв фільм? І якщо так, то якою була його реакція?
На жаль, Флоріан Ілліч помер ще до завершення роботи над фільмом. Але в останні місяці життя він встиг авторизувати свої репліки, які звучать у фільмі, прочитавши режисерський сценарій. Він вніс лише одну правку — попросив видалити одну репліку. І як би не шкода було її видаляти, але вона залишиться невеличким секретом нашої знімальної групи.
Чи складно було розібратися у теорії «музики кольору» Флоріана Юрʼєва та чи співзвучна їй форма фільму?
Будь-який фільм, якщо він не зроблений в чорно-білому форматі — це за визначенням кольоромузичний твір. Тому форма фільму в чомусь співзвучна теорії Юр’єва. Але для повноцінного сприйняття кольоромузики потрібна здатність до синестетичного сприйняття, тобто хист до того, аби чути кольори та бачити звуки. Він або є, або немає. Ним обдарована дуже мала кількість людей — я до них, на жаль, не належу.
У фільмі головним антигероєм виступає Вагіф Алієв — забудовник та власник торгового центру Ocean Mall, будівля якого, за задумом девелопера, мала б поглинути «Тарілку». Як створити образ антигероя, практично не маючи до нього доступу, не комунікуючи з ним напряму? Чи пропонували ви йому долучитися до зйомок фільму і якою була його реакція?
Російський забудовник Вагіф Алієв був одним із найменш публічних людей у Києві. Це, звісно, не дивно, враховуючи його минуле й нездатність вимовити й двох слів, не продемонструвавши при цьому вкрай низький рівень інтелектуального розвитку. Наприклад, в одному з його інтерв'ю, які ми використали у фільмі, Алієв говорить буквально таке: «Нерухомістю треба займатися тоді, коли ллється кров». Тому нам було зрозуміло, що пропонувати йому взяти участь у фільмі немає жодного сенсу. Однак нам вдалося зняти два епізоди за участі Алієва, скориставшися його бажанням потрапити, задля піару, у кадр разом із Флоріаном Юр'євим.
Важливо нагадати, що на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, громадянин Російської Федерації Вагіф Алієв був затриманий СБУ: імовірно, через його зв’язки з путінськими агентами впливу в Україні. На жаль, з того часу не вдалось отримати жодної інформації про статус Алієва. Знаючи про його тотальний вплив на мера Києва Віталія Кличка, можна припустити, що в Алієва й цього разу вийде втекти від правосуддя. Тож якщо після війни він знову з’явиться у Києві, ми будемо знати, з кого за це спитати, і обов’язково це зробимо.
Чи є кіно дієвим інструментом соціальної критики?
Кіно є дуже дієвим інструментом соціальної критики, яка розрахована не на миттєвий ефект, а на розгортання довготривалих процесів. Наприклад, я не впевнений, чи ми цим фільмом дуже сильно вплинули на ситуацію з «Тарілкою», але я сподіваюсь, що завдяки цьому фільму зросте неприйняття «підступної влади грошей».
Чи вплинули зйомки фільму на розвиток подій навколо «Тарілки»?
Сама присутність камер точно впливала на перебіг подій, особливо коли вдавалося фільмувати наради в Міністерстві освіти та науки України, а також зустрічі з забудовниками, які зазвичай відбуваються непублічно, за закритими дверима. Камери сигналізували про інтерес громадськості та, відповідно, неможливість «порішати всі питання по-тихому».
Євромайдан був потужним поштовхом для розвитку документального кіно. Як вам здається, якою буде реакція українського документального кіно на війну? Як скоро такі події можна буде мистецьки осмислити?
Художнє осмислення війни в Україні відбувається з першого ж дня, причому найважливіші документальні роботи створюють не професійні кінематографіст(к)и, а випадкові свідки подій.
Кадри з фільму «Нескінченність за Флоріаном»
