Військові розповіли Архіву війни, як вони відзначали у 2022 році новорічні свята на передовій, про які подарунки мріють, та коли привітання від цивільних можуть бути недоречними. Бонусом поговорили із священником церкви, що перша в Україні перейшла на новий календар.
Владислав, військовий на Донецькому напрямку
Для мене й Новий рік, і Різдво, й день народження — це звичайний наступний день, де треба вижити. Минулоріч мені дуже пощастило з побратимами, бо я опинився вже 31 грудня вдома в Києві, але цього року ще невідомо, де буду його зустрічати.
Вважаю, що цивільні мають жити далі, дарувати одне одному подарунки, не забуваючи про тих, хто зараз сидить в окопі. Тільки ваша підтримка та донати — це найкращий подарунок на всі свята. А ще живі побратими і вечеря з родиною. Мені більше нічого й не треба. Хоча ні, я хочу, аби державні кошти спрямовувалися на армію, а не на ялинки у містах, які підуть у смітник за два тижні. Держслужбов(и)ці мають думати про армію в першу чергу, а вже потім гірлянди та ялинки на вулицях.
Якщо ви хочете привітати військового зі святом, спершу напишіть йому «Привіт, як справи?». Ви ж не знаєте, а раптом він годину тому був на бойовому завданні, половина його побратимів загинула, і ваші привітання будуть недоречні. Тому краще поцікавитися, чи все добре, а вже потім привітання.
Для мене змінився сенс усіх свят, тепер я хочу їх зустрічати з родиною, в тиші, у спокої. Без алкоголю, вечірок, подарунків. Нікого не засуджую, але вважаю недоречним виставляти в соціальних мережах сторіс із клубів, гулянок, безтурботного життя, адже хтось у цей час не розуміє, чи вийде живим із завдання, чи напише рідним. Перш ніж виставляти, подумайте, наскільки доцільним є такий контент, для кого і для чого.
Я радію, що цивільні можуть бути з рідними, цінуйте кожну мить, бо життя — прекрасне! Але завжди пам’ятайте про тих, кого вже немає й тих, хто б’ється за Перемогу.
Денис Курта, член позаштатного центру тактичної медицини при Збройних силах України
Як зустріли 2023 рік?
Минулорічні свята ми зустріли на місії на Куп’янському напрямку. На Святвечір ми з хлопцями чистили зброю. Нічого не прикрашали, але святкова атмосфера була, адже було світло, тепло й гарна компанія.
Для тих, хто зі мною, і з ким я, відпочинок — умовне поняття. Скоріше йдеться про психологічне та фізичне відновлення. Найкращий відпочинок для нас — зміна діяльності. Коли ми не навчаємо, ми навчаємося. Коли ми не навчаємося і не навчаємо — беремо участь в евакуаційних місіях.
У нас одна віра — в себе і перемогу.
Ми були дуже близько до лінії зіткнення, працювали із бойовими медиками, які у нас навчалися, а потім їхали на свої позиції. У різдвяну ніч вони витягали хлопців із тяжкими пораненнями, а на ранок поверталися і навчалися.
Найкращі спогади про новорічні свята — що ти з однодумцями та побратимами в нормальних, наскільки це можливо, умовах, і ти там, де ти потрібен. Запах збройного мастила, гарний новорічний настрій і єдина мета — це те казкове й чарівне, що наразі можна ідеалізувати.
Плани на святковий період
Ми будемо їхати працювати, як і минулоріч. Зараз ми дуже завантажені, багато запитів. Наша робота має декілька векторів — евакуаційний, коли ти працюєш руками, і можеш відслідковувати чи покращився стан пораненого. А є робота, яку ти виконуєш на майбутнє і не можеш відслідкувати — якісне навчання з тактичної медицини. На жаль, таку ми не можемо повноцінно оцінити плоди цієї роботи. Наразі наш підрозділ навчив більше, ніж 22 тисячі військовослужбовців. З одного боку, це колосальна цифра, але цього катастрофічно недостатньо, щоб закрити всю потребу. Інколи ми зустрічаємо своїх «студентів» десь на ґанку шпиталю і вони нам дякують за навчання — це найкраща історія, адже ти бачиш зворотній зв’язок і це надихає.
Ідеальне святкування новорічних свят
З коханою дружиною й дітьми, у затишку, побути у новорічній атмосфері. Щоб на дворі було морозно і сніг. Щоб було тихо та ніхто не сіпався до телефонів в очікуванні поганих новин.
Оксана Рубаняк, кулеметниця 72 бригади
Фото з особистого архіву Оксани Рубаняк
Я зустрічала Новий 2023 рік на позиції, якраз заступала на пост спостереження, а о 4 ранку мінялася. О 22-й годині нас росіяни обстріляли з артилерії, а потім ми почали їм надсилати «привітання» рівно о дванадцятій ночі. Ми тоді чекали їхнього прориву, тому настрій був бойовий, але, на щастя, цього не відбулося.
Я на позицію взяла дощик і гірлянду, обмотала ними кулемет, щоб мінімально створити новорічний настрій. Робимо самі собі свято, навіть там, де його немає. А ще я взяла з собою горішки, це був мій святковий стіл, але двадцять маленьких мишок вирішили поласувати моїм делікатесом. Святкувала Новий рік не лише з побратимами, а й з мишами у рюкзаку.
Отець Іван (Рибарук), село Криворівня
Наше село першим ще у 2022 році стало відзначати Різдво 25 грудня. Для мене це був цивілізаційний вибір. Бог мені дав голову, а в голову поклав мозок, а в мозку дав можливість працювати розуму. Я не можу пливти за течією. Кажуть, що за течією плиє дохла риба, а я дякую Богові, що я живий. Тому я не міг пливти за течією. Я проводив цю роботу свідомо. На парафії, звичайно. Делікатно, але настирливо. У нас кажуть, що Рибарук як візьметься, то має бути по його. По-моєму виходить тільки коли моє — це боже, а коли моє — це моє, то як правило не виходить.
Люди нормально прийняли перехід на новий календар. Хоча було кілька голосів проти. Одні з переляку — «йой, як це, ми перейдемо, а всі ні?». Інші — тому що забобонні, або для них важливі свої справи. Наприклад, кажуть «я родився на Андрія, а тепер Андрія буде не на Андрія, а на інший день». Тут его ставиться у центр, «як же зі мною цацою буде, бо мій день народження не співпадає з моїми іменинами?», це дурне. Загалом усі нормально сприйняли, це ж про адекватність.
Минулоріч у нас на Різдво було 5 тисяч людей, три кілометри машин стояли, люди не могли добратися до церкви, багато хто не попав вчасно. Погода була неріздвяна, але абсолютно божа. Тому що Бог показав нам веселку, потужну, двоярусну. Веселки під час снігопаду не буває, тільки під час дощу. Тому Господь мав дати нам дощ, щоб показати веселку. А що таке веселка? Це знак примирення Бога з людьми. Господь побачив, які ми молодці — перші перейшли, людей багато зібрали, та й показав нам веселку.
Для нас різдвяне святкування — це сакральне дійство, яке охоплює все село, кожну хату. Наші колядники, поки пускали, їздили на передову. Остання коляда на передовій була в 2021 році, потім нас не пустили зі зрозумілих причин. Наші хлопці з Криворівні, Верховини та інших прилеглих сіл, що після повномасштабного вторгнення пішли у військо, створили колядницьку партію, бойову табору, та колядували прямо на передовій у прямому ефірі.
За останні роки склад колядників змінився, стало більше молоді, школярів, адже багато хто з дорослих воює. Ми вже маємо п’ять колядницьких партій школярів, з кожного класу школи, починаючи з шостого. Ми цим живемо. Для нас Різдво — це не святкування у розумінні розваг, це святкування у розумінні культурної та духовної перемоги. Це те, заради чого ми воюємо.
Знаєте, що російською мовою немає ні одної колядки? Вони просто взяли наші колядки, перефразували та кілька російських слів уклали. Усі «їхні» колядки — українські, органічних російських колядок не існує. Тому що москалі ще не народилися як християни, і вони показали це цією війною. Тому їхній народ ще не може оспівати народження Ісуса колядкою. Це єдина у світі християнська спільнота, яка не має колядки на рідній мові. Якщо народ не спромігся народити колядку, то він сам іще не народився, тому вони — не християни, а секта. Лиш показуха сама.
Їхня релігія — мілітарне християнство. Звичайно, у них є подвижники, є святі, я це не заперечую. Вони завжди були гнані цією ж російською державою. А ті хто не гнані — угодники царським особам. Тому вони не проживають Різдво з глибини. Я кажу, що їхнє християнство є мілітарним, бо вони вибудували «Главный храм Вооружённых сил Российской Федерации». Ну де в світі таке є, щоб у головній «святині» містилася фуражка Гітлера? Це ж як хвіст чорта зберігати!
Чільне фото: Фотограф Олег Архангородський. Піхотинці 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила тримають позиції поблизу окупованого з 2014 року міста Горлівка (Донецька область)
__________
Цей матеріал створено «Архівом війни» за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». А також ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства».
«Архів війни»* — це напрям діяльності, що реалізується у співпраці ГО «Докудейз» (Україна) та Infoscope Ltd (Велика Британія), в якому збирається документація подій повномасштабного вторгнення. Важливою частиною проєкту «Архів війни» є інтервʼю зі свідками та свідкинями воєнних злочинів і подій війни, що можуть допомогти в майбутніх розслідуваннях та, зрештою, покаранні росіян.
Якщо:
– ваш будинок було пошкоджено або розграбовано російськими військами;
– ви мусили евакуюватися з рідного міста й будувати життя спочатку;
– на ваших очах вчиняли насилля над цивільними;
– ви засвідчили злочини російських військових;
– знаєте як це — жити в окупації;
– або хочете поділитися історією про свій досвід проживання війни,
долучайтеся до збору інформації про події повномасштабного вторгнення. Якщо ви готові розповісти команді проєкту про свій досвід війни, заповніть анкету — https://bit.ly/war-archive-witness-form — або просто зателефонуйте за номером +380669996633. Важлива кожна історія!
*«Архів війни» – непублічний ресурс. Доступ до нього можна отримати після бекграунд-чеку та авторизації. Інформація в Архіві має три рівні доступу до матеріалів. Це забезпечує захист персональних даних і чутливої інформації. Архів існує в кількох копіях. Доступ до платформи регулюється протоколами та інструментами кібербезпеки.
Це означає, що надані свідчення надійно збереженні від стороннього ока. Доступ до них мають лише вибрані співробітники/-ці «Архіву війни» та його партнери — правозахисники/-ці та правоохоронні органи. Свідчення стають публічними лише за попередньою згодою респондентів/-ок.
