Новий міждисциплінарний проєкт ГО «Докудейз» LAB: DOCU/СИНТЕЗ х Архів Війни активно розвивається: з моменту оголошення опенколу в липні минуло два місяці відбору учасників/-иць, 16 листопада відбулася тематична подія на фестивалі IDFA, а з 19 по 23 листопада в бізнес-просторі Peremoga пройшов навчальний модуль, у результаті якого було обрано 10 проєктів-переможців. У цьому інтерв’ю з культурологинею та кураторкою Лабораторії Олександрою Набієвою розкриваємо деталі про останні досягнення проєкту та його сенси, які віднаходяться й актуалізуються.

Які цілі ви ставили для себе як кураторка під час презентації Лабораторії на IDFA? Чи вдалося їх втілити?

Подія в межах IDFA була передбачена нашим проєктом від початку, однак це не означало, що така можливість – стати частиною фестивальної програми – передбачена за замовчуванням. Лабораторія — мало того, що новий проєкт, так ще й in progress, у процесі. Програмер(к)и фестивалю мали зацікавитися ним та ще й включитися в підготовку події на партнерських умовах, як це зробив Український інститут, якому ми дуже вдячні за підтримку. Водночас не хотілося, щоб наша подія була простою презентацією, натомість мені важливо було вписати її в тематичну міждисциплінарну дискусію за участі місцевих експертів/-ок. Тож, зрештою, у події «(Пере)осмислюючи архіви: історична пам’ять, культурна спадщина та мистецька інтерпретація» з голландського боку взяли участь Еліф Ронґен-Кайнакчі, кураторка Eye Filmmuseum, Музею кіно та мистецтва рухомого зображення, та Анкі Петерсен, експертка з охорони культурної спадщини Міністерства оборони Нідерландів, яка впродовж повномасштабної війни регулярно співпрацює з українськими урядовими та неурядовими організаціями в професійному напрямі та відвідує Україну. Архів Війни представив співзасновник проєкту та керівник Infoscope Максим Демиденко. Формат think tank за запрошенням – за визначенням камерний і на перше місце ставить якість дискусії. 

Мені здається, у процесі нам вдалося окреслити низку проблемних питань, кожне з яких могло би розгорнутися в окремий напрям роботи. Хто і як формує архіви зараз, і яка історична перспектива цих процесів? Як матеріальна складова та структура архівів впливає на цей відбір? Наскільки архіви насправді доступні та відкриті для роботи митців і мисткинь? Але, мабуть, найголовніше і найбільш болюче та актуальне питання – як бути з самими архівами та продукованими ними наративами, що дісталися нам у спадок? Зрештою, як побудувати підхід, чутливий до дискримінованих і маргіналізованих раніше груп і спільнот, та як деколонізувати цей архівний спадок?

Дискусія «(Пере)осмислюючи архіви: історична пам’ять, культурна спадщина та мистецька інтерпретація». Фото Стефанія Бодня

Як взагалі виникла ідея проєкту, який ви представили на IDFA? 

Як на мене, в культурній сфері існує як тенденція, так і запит на побудову сталих практик. За цією ж логікою Docudays UA виростив з фестивалю багато напрямів, що плідно розвиваються вже багато років. Ідея LAB: DOCU/СИНТЕЗ х Архів Війни виникла від інституалізації програми DOCU/СИНТЕЗ і масштабування її принципів, що включали цей компонент лабораторії від самого початку. Так, тематичні виставки в межах фестивалю формувалися не лише з відібраних проєктів, але й зі створених митцями й мисткинями спеціально для програми. Інша важлива складова Лабораторії — робота з матеріалами Архіву Війни — таке ж масштабування програми. Адже «за вікном» Євгена Арлова та «Антологія української кухні 2022–24» Володимира Кузнецова уже проторили цю стежку у 2023 та 2024 роках відповідно. Особисто мені ще важливо, щоб матеріали, які структурує та зберігає Архів Війни, були залучені в реалізацію проєктів, які унаочнять важливість та необхідність архівування предметно. Також, аби в результаті міждисциплінарної співпраці Архіву Війни та DOCU/СИНТЕЗ відбувався обмін та підсилення аудиторій. 

Тематичні та конкурсні опенколи в програмах для розвитку проєктів і виставок практикує і DocLab (IDFA), і Alternate Realities (Sheffield DocFest) тощо. Лабораторія в нашому випадку – це певні умови, створені для підсилення процесу. Вона складається з можливостей для залучення максимально широкого кола потенційно зацікавлених – опенколу; теоретичної та практичної частини – освітнього модуля та менторських сесій упродовж 4 місяців роботи над мистецькими проєктами; культурно-дипломатичної частини – презентації Лабораторії in progress на релевантних міжнародних майданчиках. До речі, за нашим задумом, запланована фінальна виставка в межах програми DOCU/СИНТЕЗ під час 22 Docudays, основу якої складуть створені проєкти, мусить стати не пунктом призначення, а – дуже на це сподіваємося – початком подальшої подорожі та діалогу з міжнародною спільнотою.

Який фідбек ви отримали після події? Які висновки зробили особисто для себе?

Після цієї дискусії, я остаточно переконалася, що ці питання точно має сенс обговорювати саме в міжнародному контексті, створюючи якомога ширшу перспективу. Ступінь чутливості цієї теми такий, що є завжди присутній ризик закапсулюватися у своєму досвіді та у власній перспективі дослідження. 

Простір фестивалю IDFA. Фото надане Олександрою Набієвою

А які враження від події та від відвідування самого фестивалю?

Велика частина нетворкінгу відбулася в процесі підготовки до події та нетворкінгу під час самого фестивалю. Звісно, Eye Filmmuseum деколонізує свій архів, коректно атрибутуючи фільми радянської доби за посібником, розробленим Довженко-Центром для FIAF, але за кавою я навчила Еліф Ронґен-Кайнакчі вимовляти назву фільму «Навесні» Михаїла Кауфмана українською. 

У мене була змога поспілкуватися з програмною командою Нідерландського інституту звуку та зображення – музею, що збирає, доглядає та надає доступ до понад 70% аудіовізуальної спадщини Нідерландів. Із завідувачкою відділу колекціонування та обміну знаннями в Eye Filmmuseum – національному голландському кіноархіві. 

Також мала контакт, звісно, з Каспаром Сонненом, співзасновником та куратором DocLab, програми IDFA, яка рухає межі сторітелінгу за допомогою сучасних медіа. DocLab як міждисциплінарна платформа для інтерактивного та імерсивного документального мистецтва існує з 2008 року і стала першою такого спрямування, яке потім підхоплять і інші знакові кінофестивалі.

Розкажіть, будь ласка, про те як DocLab проходив на цьому фестивалі?

Цьогоріч програма розгорталася навколо теми «Це не симуляція» та за допомогою цифрових медіа — від VR до доповненої реальності, від перформансів до інтерактивних інсталяцій — мала на меті змусити замислитися над реальністю. Дослідниця Джулія Скотт Стівенсон стверджує, що автор(к)и замість того, щоб прагнути створити ще більший ефект занурення та дереалізації, скоріше нашаровують реальне та нереальне, підважуючи й те й інше. Також вона зауважує, що робота з тілом – нова граматика розширеної документалістики. Більшість проєктів програми DocLab спочатку окреслюють тілесні кордони та просторові координати, а потім «кидають їм виклик», аби стимулювати інші способи пізнання.

Програма DocLab. Фото надане Олександрою Набієвою

З особистого досвіду відвідувачки мушу зазначити, що чуттєві рецептори дійсно загострюються. Після всіх імерсивів та інтерактивів, я вийшла у внутрішній дворик і з не меншою інтенсивністю сприймала інсталяцію, в якій осіннє дерево повільно скидає два жовтих листа на вологу землю.

До речі, цьогорічний IDFA відкривала стрічка «Про героя» Пьотра Віневича, робота над якою почалася в межах DocLab кілька років тому. Це гібридний фільм, вигадана частина якого згенерована штучним інтелектом, навченим на даних із фільмів та інтерв’ю Вернера Герцоґа.

Резонувала з DocLab ретроспектива бельгійського мультимедійного художника Йохана Гримонпре. Кожен фільм програми присвячений дослідженню окремого медіума та, за кураторським коментарем, колективній уяві, що формує наше розуміння історичних подій. Філософиня та кураторка Дана Лінсенн пише, що роботи Гримонпре «мандрують поміж музеями та кінотеатрами: фільми починаються з фрагментів, які він показує на своїх лекціях студент(к)ам, розвиваються у виставки тільки для того, щоби повернутися знову у форму короткометражного фільму та в дослідження теми у форматі повнометражної стрічки».

Мистецькі роботи, які ми відібрали для участі в освітньому модулі Лабораторії, так само вільно дрейфують поміж медіумами, підважуючи кордони засобів виразності. Починаються в перформативно-поетичній аудіопрогулянці, завершуються імерсивним відео; етап документального фільму перетворюють на аудіовізуальну інсталяцію тощо. На пізнішому етапі Лабораторії ми плануємо презентацію головного проєкту вже разом із роботами, над якими працюватимуть учасники/-иці. Поки тримаємо в секреті міжнародний майданчик, який маємо в планах, але це буде не менш цікаво. 

Освітній модуль Лабораторії. Фото: Анна Солі

Переходимо до запитання про освітній модуль Лабораторії. Як він пройшов? Яка була програма, які запрошені ментор(к)и та спікер(к)и? 

Тема Лабораторії — «Культурна спадщина та пам’ять» – неозора, і ми свідомо не обмежували її своїми інтерпретаціями при оголошенні опенколу. Проєкти, які після завершення опенколу ми обрали для участі в Лабораторії, мали, як на мене, чудовий спектр підходів. Від базових – боротьби спільноти за багатостраждальну архітектурну спадщину Києва і за право на місто, а також збереження плівкових студентських кіноархівів ЦОП (цеху обробки плівки) – до неочевидних, як-от спогади про дорогу від окупованого нині Мелітополя до Азовського моря або соціальні структури в підвалинах стихійної вуличної торгівлі в Україні – периферії неоліберальної економіки, яка ніби ретельно втілює ідею вільного ринку, а водночас, ніби й глузує з неї. 

Однак лишити учасників/-иць без теоретичних рамок та інструментів для занурення в тему, як на мене, означало би відійти від формату лабораторії, що мусить передусім створювати умови для думання. Ці задачі я поклала на освітній модуль, у якому поєднала лекції, семінари й воркшопи з модерованими розмовами з митцями й мисткинями. 

Великий блок модуля був присвячений безпосередньо самому поняттю «культурна спадщина» – як рамкам визначення, так і підваженню цих рамок. Як ми визначаємо, що є культурною спадщиною, та виокремлюємо її концептуально? Чи є відмінність у цих визначеннях на глобальному та локальному рівнях? Як зберегти культурну спадщину живою, а не бюрократично-номінально? Який стосунок має інститут приватної власності до збереження культурної спадщини? І навіть – чи можна масштабувати теоретичну рамку підходу так, аби до культурної спадщини потрапила вся планета й на неї поширилися всі дотичні практики сакралізації та збереження? 

Знайомство з Дженіс Кербел – канадською художницею та викладачкою коледжу Ґолдсмітс. Фото: Анна Солі

Чим ці зустрічі стали цінними для Лабораторії? Які нові сенси відкрилися протягом спільної роботи?

На лекціях і семінарах можна було усвідомити, як формується та підважується канон у «культурній спадщині» на прикладах історії архітектури та ставлення до архітектурних об’єктів. Учасники/-иці дізнавалися про історичний підхід до роботи з фотографічними архівами, про те, як влаштований мистецький архів, присвячений темі війни, роботу з родинними й так званими «осиротілими» архівами, про діджиталізацію спадщини та роботу музеїв із її збереження. Почули про переосмислення аудіовізуальної спадщини в деколоніальному контексті, про практики меморіалізації платформи «Минуле/Майбутнє/Мистецтво» – в розмові з Катериною Семенюк, про взаємодії зі спільнотами та захист культурної спадщини як партисипативну практику – з лекції Уляни Джурляк, архітекторки, старшої урбаністки Cedos та співзасновниці ГО «Зберегти Квіти України». 

Поміркували про цифрову та аналогову природу архіву, а також про те, як на практики архівування впливає штучний інтелект. А ще мали змогу осмиcлити саме явище архіву, відштовхуючись від різних підходів. Так, мисткиня та режисерка Гіто Штеєрл, під час артіст току висловила свою нефахову думку, що архів створюється за допомогою процедури відбору та відсікання зайвого: рішення, що не є архівом. Історикиня та співробітниця Центру міської Історії Ірина Склокіна зауважила, що суть роботи архівіста/-ки відповідати на питання «що стоїть за видимим?» та працювати з метаданими.

У межах модуля учасники/-иці також познайомилися з ментор(к)ами проєкту, дізналися про принципи роботи Архіву Війни та про те, як буде організована праця митців і мисткинь Лабораторії в його медіабазі. Ми також запросили наших партнерів, які надали чи планують надати матеріали учасникам/-ицям LAB: DOCU/СИНТЕЗ х Архів Війни, розповісти про напрями їхньої діяльності, пов’язані зі збереженням культурної спадщини. 

Усього в освітньому модулі взяли участь автор(к)и 32 проєктів. Для того, аби включення в процес було максимальним, ми просили презентувати учасників/-иць Лабораторії свої проєкти в перший день інтенсиву та по його завершенню. Украй цікаво було спостерігати за переосмисленням, розвитком і трансформацією ідей. У відгуках нам навіть написали, що під час модуля встигли не тільки розвинути наявний проєкт, але й придумати концепцію наступного.

Учасники та учасниці Лабораторії. Фото: Анна Солі

Розкажіть, будь ласка, про найближчі плани Лабораторії спільно з відібраними учасниками й учасницями? 

По завершенню інтенсиву наше журі з організаторів/-ок та менторів/-ок обрало 10 проєктів-фіналістів для подальшої співпраці. Не зважаючи на те, що ми вдвічі збільшили кількість фіналістів, процес відбору все одно був непростим, адже всі проєкти мають потенціал. Зараз фіналіст(к)и Лабораторії переходять до етапу дослідження та пошуку матеріалів у Архіві Війни та побудови графіку менторських сесій, впродовж яких матимуть змогу консультуватися як із теоретичних, так і з практичних аспектів своєї роботи. 

Оскільки наш проєкт ще в стадії in progress, замість підбиття підсумків залишу маленьке спостереження. Цікаво, як дві тези з дуже різних лекцій освітнього модуля, Олександра Івашини, який міркував про тему з точки зору культуролога, та Анкі Петерсен, яка розповідала пропритягнення до відповідальності за руйнування культурної спадщини під час міжнародних конфліктів на прикладі Балкан – зрезонували в одній точці. Нею стала думка про те, що збереження культурної спадщини на державному рівні зворотно пропорційне вірогідності початку війни. Чим більше та якісніше культурну спадщину зберігають, тим менше шансів розгортання воєнного конфлікту в цій країні. 

Чільне фото: Анна Солі

Цей проєкт реалізується ГО «Докудейз» в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст проєкту є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.