Продовжуємо традиційне знайомство із закуліссям фестивалю. Що, наприклад, стоїть за нашими ініціативами, такими як Архів Війни, RIGHTS NOW!, DOCU/СИНТЕЗ та DOCU/CLUB? Передусім — невтомні люди, які, попри безсонні ночі, збирають докази воєнних злочинів, роблять правозахисні заходи, розвивають міждисциплінарні твори й дослідження та проводять адвокаційні кампанії. Під час 22 Docudays UA у вас буде чудова нагода дізнатися більше про їхню діяльність та ідеї через актуальні дискусії, воркшопи, покази і виставки. 
Настя Анкович, комунікаційна менеджерка Архіву Війни, людина, яку ти зустрінеш на всіх мистецьких подіях Києва
Скільки годин ти спиш під час найбільш інтенсивного робочого графіка? Або скільки кави й солодкого споживаєш за день?
Як дозволить країна-сусід (істеричний сміх), тому неважко вгадати добові обсяги споживання кави. Загалом намагаюся спати нормально, аби не ловити режим слоумо від базових задач.
Що надихає тебе в роботі?
Насамперед класний продукт, із таким найлегше працювати. Якщо казати про фестиваль — це селекція фільмів, креативне, проте одночасно дуже глядацьке кіно, з акцентом на захист прав людини. Програма DOCU/СИНТЕЗ, за якою завжди цікаво спостерігати, Архів Війни — направду дуже технологічний проєкт, який вміщує в собі матеріали різних документаторів, медіа й ініціатив задля збереження історії та забезпечення правосуддя. Тільки сприяння в поданні в Міжнародний кримінальний суд минулого року — вау-результат (ну куди без реклами: стежте за нами в соцмережах, аби розуміти контекст).
У такі періоди які ритуали, заняття, твори або guilty pleasures допомагають тобі триматися?
А в мене, до речі, немає такої проблеми, тримаюся без них, хах! Але щоб перемкнутися — під час фестивалю сходити на цікавий фільм, бажано з програми DOCU/АРТ, увечері зустрітися з друзями, пройтися вже зеленим і теплим Києвом, ну й сон за можливості — це завжди приємно :)
Які стрічки ти найбільше радиш до перегляду на цьому фестивалі?
«2000 метрів до Андріївки» Мстислава Чернова з міжнародного конкурсу. «Я не та, ким хочу бути» Клари Тасовської — куди ж без улюбленої програми DOCU/АРТ.
Валерія Шеремет, комунікаційниця правозахисного департаменту, залишила 2 кілограми корму в Чернігові для кицьки під час фестивалю
Як ти стала частиною команди Docudays UA?
Мій шлях із Docudays UA почався з Мандрівного фестивалю 2024-го, я провела з ним три надзвичайні місяці, а коли проєкт добігав кінця, отримала пропозицію залишитися в команді з правозахисним департаментом.
Що чекати від правозахисної програми на цьогорічному фестивалі?
Наша програма RIGHTS NOW! — це шість днів важливих, глибоких дискусій про права і гідність людини в часи війни, демократію і справедливість, спротив, стійкість та українську перспективу. До обговорень долучаться провідні правозахисники/-ці й експерт(к)и: Максим Буткевич, Ольга Решетилова, Євген Глібовицький, Ольга Айвазовська, Людмила Гусейнова, Мар’яна Беца, Володимир В’ятрович і команди Центру громадянських свобод, Української Гельсінської спілки з прав людини, Реконінґ Проджект та інших авторитетних громадських ініціатив, що сприяють демократичним змінам і розбудові громадянського суспільства.
Які стрічки ти найбільше радиш до перегляду з кінопрограм?
Фільм української документалістки Аліни Максименко «Зшиті кроки» з національного конкурсу та стрічку «Моя золота дитина» Маартена де Шуттера з програми DOCU/СВІТ.
Захар Манухов, витривалий комунікаційний менеджер проєкту LAB: DOCU/СИНТЕЗ х Архів Війни
Коли відбувається найгарячіший період твоєї роботи й чому?
Оскільки формат Лабораторії передбачає річну роботу із чітким дедлайном, мені здається, темп тримався весь час і на кожному етапі були свої виклики. За останній рік ми зібрали учасників/-ць, провели освітній модуль та менторські сесії, зробили виставку, з'їздили з презентацією проєкту на закордонні фестивалі — всього не перелічити. Було складно, але цікаво. Думаю, вся команда розсунула свої межі «знаю», «вмію» та «можу».
Скільки годин ти спиш під час найбільш інтенсивного графіка?
Як пощастить. Намагаюся не менш як 5 годин.
Що надихає тебе в роботі?
Мистецтво. Звісно, воно важливе, зайве пояснювати. Утім, під час повномасштабного вторгнення я відчув його вагу. Вона в тих сенсах, відповідях, підтримці, які я знайшов за ці кілька років у творах про війну. Переконаний, відчув це не один.
У такі періоди які ритуали, заняття, твори або guilty pleasures допомагають тобі триматися?
Останнім часом, хоч як дивно, музика. Ніколи раніше я не пов'язував себе саме із цим видом мистецтва. Зараз мені дуже подобається творчість гурту Cocteau Twins, де слова — це радше звук, аніж значення. Beetles and eggs and blues and pour a little everything else — це повна нісенітниця, але я слухаю цю пісню знову і знову.
Що цікавого відвідувачам та відвідувачкам фестивалю чекати від Лабораторії?
Я, звичайно, запрошую відвідати виставку «Як ми пам’ятаємо», яка відбудеться під час фестивалю. Для мене особисто важливо, що це будуть 11 різних творів, поглядів, досвідів. Кожен із них цінний, і кожен був збережений таким, яким його задумували автор(к)и. Саме ця множинність і можливість бути почутими здаються мені зараз особливо актуальними. Водночас я вірю, що практики архівування та мистецька робота допоможуть нам у майбутньому.
Які стрічки ти найбільше радиш до перегляду на цьому фестивалі?
«Мілітантропос» Єлизавети Сміт, Аліни Горлової та Семена Мозгового з DOCU/УКРАЇНИ й «Фіуме або смерть!» Ігоря Безіновича.
Оля Бабчук, комунікаційна менеджерка Мережі DOCU/CLUB, мисливиця на історії натхнення
Як ти стала частиною команди Docudays UA?
У мене з «Докудейз» дуже давні стосунки й любов, адже я ходила на покази з перших років проведення фестивалю. Я почувалася дотичною до цих заходів більше, ніж просто глядачка, й, коли трапилася несподівана нагода від Ніни Хоми прийти працювати комунікаційницею в команду Кіноклубів, це відчувалось як те, що мало статися в моєму житті. Таке абсолютно химерне відчуття, що так чи інакше наші шляхи перетнуться. 20 років такої палкої любові нас урешті звели у спільній праці.
Коли відбувається найгарячіший період твоєї роботи й чому?
У мене гарячий період не зупиняється. Кіноклуби працюють без канікул, без вихідних, ми в менеджерській команді включаємося в адвокаційні проєкти кіноклубів, які треба висвітлювати, допомагаємо консультувати й навчаємо модераторів. Також беремо участь у фестивальних подіях та організовуємо окремі промоподії впродовж року.
Скільки годин ти спиш під час найбільш інтенсивного графіка?
Дуже пильную, щоб дотримуватися режиму сну, спати не менше ніж 6–7 годин. Зі свого постковідного досвіду, коли зі сном почалися серйозні проблеми, я усвідомила, що це дуже важлива штука — забути про часи бурхливої молодості, коли спиш по 2 години на добу, й організовувати свій графік із турботою.
Що надихає тебе в роботі?
Мене надихають модератори та модераторки наших кіноклубів. Я дуже щиро захоплююся цими людьми, адже їхня робота — це волонтерська діяльність, за яку вони не отримують гроші. Але вони перетворюють кіноклуби в осередки активних людей і цікавих подій у громаді.
Коли після наших інтерв’ю модератор(к)и починають помічати значення своєї роботи, мене мурашить — я отримую дуже потужний внутрішній рушій працювати й не стомлюватися.
У такі періоди які ритуали, заняття, твори або guilty pleasures допомагають тобі триматися?
Це для мене справді сродна праця, тому не можу використовувати таке слово, як «триматися». Мені дуже подобається працювати у цій команді. Але якщо говорити загалом про відновлення сили, то я іду в ліс. Віддаю йому свою втому і наповнююсь енергією.
Які стрічки ти найбільше радиш до перегляду на цьому фестивалі?
Це найскладніше запитання) Як з усього переліку обрати один-два фільми? Дуже чекаю на покази «З любовʼю з фронту» Аліси Коваленко та «Стрічка часу» Катерини Горностай.
Тата Гусар, SMM-вогник Мережі DOCU/CLUB, волонтерка, яку неможливо забути
Як ти стала частиною команди Docudays UA?
Уперше про Docudays UA я дізналася ще 2014 року, під час навчання у Кременчуці, трохи волонтерила на Мандрівному. 2023–2024-го брала відпустку для волонтерства у Києві. Пам'ятаю, як щоразу переживала, чи пройду відбір. Майже одразу після XXI Docudays UA я долучилася до прекрасної і сильної команди Мережі DOCU/CLUB, яка робить фестивальне кіно доступним для людей майже в усіх куточках України понад 10 років.
Що надихає тебе в роботі?
Наша спільнота, волонтери й волонтерки, обійми з командою. Усмішки героїв, гостей, привітні працівниці «Жовтня», а ще небайдужість наших модераторів/-ок кіноклубів Мережі. Такі палкі серця треба ще пошукати!
Під час рутинної роботи в Мережі я маю дуже виразний символ: у мене трохи потерлися наліпки на клавіатурі й тепер щоразу, як пишу DOCU/CLUB, треба стежити, аби не вийшло DOCU/CLUN, хоча водночас я щоразу думаю: а ми ж справді як клан, бо тримаємося за своїх і підтримуємо одне одного постійно.
Які ритуали, заняття, твори або guilty pleasures допомагають тобі триматися?
Люблю перемикатися на музику і слухати її усвідомлено, поки лунає трек. В особливо напружені дні можу вмикати собі арії Бізе з «Кармен» і спостерігати за світом навколо. Дуже добре допомагає тримати концентрацію і повертає фокус уваги.
Що порадиш дивитися на цьогорічному фестивалі?
Я в захваті від фільму-відкриття «Санаторій» Гара О’Рурка та нової стрічки Антоніо Лукіча з програми DOCU/КОРОТКО «Як я провів свої літні канікули?».
Якщо хочеш, опиши свій шлях до фестивальних локацій: як далеко ти живеш від Подолу?
