Від початку революції в Сирії в 2011 році та під час війни, що почалася після неї, близько 50 тис. жінок опинилися у тюрмах Башара аль-Асада. Їхнім єдиним «злочином» було те, що вони жили в осередках повстанців проти режиму, були їхніми родичками або лікували поранених. Переважну більшість із них систематично ґвалтували і катували тюремники з сирійської армії чи спецслужб.
У надзвичайно сумному і важливому документальному фільмі «Мовчазна війна» французька журналістка, режисерка й лауреатка численних нагород Манон Луазо дала голос жінкам, які стали інструментом масових репресій у руках сирійського диктатора. «Я хотіла, щоб ми почули цих жінок, цих мовчазних жінок, які не можуть говорити про те, що вони пережили», –зазначає режисерка. У фільмі пояснюється, як сирійський режим використовував зґвалтування для того, щоб зламати опір у суспільстві. «Я віддала б перевагу смерті перед зґвалтуванням», – каже одна з героїнь «Мовчазної війни». У голосах Маріам та інших можна також відчути жахливі хроніки революції заради гідності, яку поглинула найжорстокіша війна в ХХІ столітті.
Манон Луазо почала знімати документальні фільми в 1997 році у Москві для каналів France 2, Arte, Canal+, акцентуючись на проблемах з правами людини, заборонених місцях і територіях на кшталт Чечні, де вона пропрацювала понад десять років. Після Росії вона зняла кілька фільмів в Афганістані, а також в Індії та Пакистані. Усі ці роки Манон палко прагнула оповідати ще не розказані історії, створювати умови для того, щоб заборонені голоси були почуті.
Стефан Сіоан – французький репортер і продюсер документального кіно. Він народився в Бресті і вивчав журналістику в Ліллі, а потім працював у Бухаресті та Парижі й висвітлював у репортажах теми, пов’язані зі Східною Європою. У 2013 році Стефан переїхав до України, де робив репортажі про Революцію гідності й війну на Донбасі для газет і телеканалів, зокрема Le Figaro (Франція), Canal+ (Франція), Le Soir (Бельгія), Le Temps (Швейцарія) та Radio Canada. У 2016 році почав працювати над документальним кіно, ставши продюсером фільму «Домашні ігри» режисерки Аліси Коваленко.
