Борис Петер. Тиха пауза

17 березня 2021

«Борис Петер. Тиха пауза» — особлива для нашої команди програма. Це оммаж звукорежисеру Борису Петеру, який пішов з життя восени минулого року. До збірки увійшло чотири фільми режисерів, з якими Борис працював як співавтор: «Українські шерифи» (реж. Роман Бондарчук), «Час життя об’єкта в кадрі» (реж. Олександр Балагура), «Мій батько Євген» (реж. Андрій Загданський) та «В. Сильвестров» (реж. Сергій Буковський). Кожен з них — особливий зразок роботи не лише із зображенням, але й зі звуком у документальному кіно.

Ми поспілкувалися з Ігорем Барбою, звукорежисером та вчителем Бориса Петера, про складність та тонкощі роботи зі звуком у документальному кіно, співпрацю та дружбу з Борисом. 

 
Ви багато працювали разом з Борисом. Розкажіть, будь ласка, як ви познайомилися?

 

Ми познайомилися майже 20 років тому. Я тоді працював на студії «Київнаукфільм», а він навчався на третьому чи четвертому курсі. Вперше я побачив Борю на студії. Він прийшов разом з Ромою Бондарчуком готувати курсову роботу для університету. Через певний час ми розговорилися, і Боря попросив поїхати зі мною на зйомки серіалу. Вони тривали три місяці. Йому було цікаво все: і робота мікрофонного оператора, і звукорежисера, і загалом те, як організований процес зйомок. Відтоді ми потоваришували і у 2004 році зробили перший спільний фільм —  «Небезпечно вільна людина» Романа Ширмана про Параджанова. Після цього всі картини, над якими я працював протягом 15 років, я створював разом з Борею.

Як вам працювалося разом?

Це не можна назвати роботою. В нас були спільні інтереси в кіно, спільні смаки. Робота з Борисом була насолодою. Зазвичай ми зустрічалися вже на етапі монтажу, а на зйомках разом бували рідко. Він гарно розбирався у значенні та завданнях звуку. Під час монтажу ми не ділили між собою обов’язки. Це була рівноцінна співпраця, справжнє партнерство, де немає когось головного.
 

Часто кажуть, що звукорежисер — це непомітна професія. Наскільки ви згодні з цим твердженням?

Здебільшого так і є. В Україні робота звукорежисера переважно розглядається як щось другорядне. На жаль, про звукорежисера говорять лише тоді, коли щось не вдається. Особливо продюсери та режисери часто не розуміють суті цієї професії і її важливості.

Звукорежисер допомагає режисеру створити, хоч як би голосно це звучало, аудіовізуальний твір, де звук виступає повноцінним компонентом на рівних із візуальним. Найвищий комплімент для того, хто працює зі звуком, це не виокремлення його роботи з-поміж інших компонентів, а гармонійне доповнення фільму. Кіно — це перш за все видовище, де звук допомагає побачити і почути те, чого немає у зображенні.

Іноді режисери зловживають переозвучуванням персонажів, щоб зробити документальний фільм більш видовищним. Як ви до цього ставитеся? 

Робота звукорежисера з документальним та ігровим фільмом дуже відрізняється. В ігровому кіно над звуком, як правило, працює величезний колектив, а у документальному звукорежисер — це людина-оркестр. Він має володіти хорошою реакцією, хистом до передбачення, інтуїцією. Тут немає місця дублям: подія відбулася, і більше її не буде. У документальному кіно існує неписаний закон роботи зі звуком: тут заборонено тонування та переозвучування героїв. Коли я помічаю тонування в документальному фільмі, я припиняю йому вірити. 

Як ви відчуваєте настрій та атмосферу фільму? 

Звукорежисер — людина залежна, зокрема від режисера. Саме спілкування з ним до, між та після зйомок задають напрямок, у якому рухається звукорежисер. Якось у нас з Сергієм Буковським трапився приголомшливий епізод. Ми поїхали на зйомку фільму «Живі», що присвячений Голодомору. Це був січень 2008 року, холодно, а ми їдемо до Умані на автобусі. Зупиняємося на заправці випити кави і Сергій Анатолійович мені каже: «Знаєш, в цьому фільмі не буде музики». Я дуже здивувався, адже у фільмі мало бути багато хроніки Першої світової війни: «Як це, стільки хроніки і без музики?». А Сергій Буковський каже: «Ну, музики не буде, ось побачиш». І врешті у фільмі її дійсно немає. Є лише декілька пісень, які співають самі герої. 

Тобто у режисера заздалегідь було уявлення про те, якою має бути стрічка, і він задав напрямок усій команді. А оскільки він попередив мене, що музики у фільмі не буде, я одразу почав збирати шуми та звуки на знімальному майданчику. 



Чи впливає якість звуку в кінозалах на роботу звукорежисера?

На жаль, дуже сильно впливає. У різних кінозалах один і той самий фільм може звучати по-різному. А від того, як налаштована зала, часто залежить успіх фільму. Зазвичай перед прем’єрним показом фільму ми 15–20 хвилин налаштовуємо звук у залі. Але змінити її акустику ми не здатні, тому коли фільм виходить у прокат, можливість вплинути на якість звуку відсутня.

Як ви працювали з музикою у фільмі «В. Сильвестров»?

У Борі був дуже розвинений музичний слух. Він якийсь час навіть сам грав на гітарі. Коли ми починали монтаж фільму «В. Сильвестров», то одразу визначили головне завдання — не заважати музиці великого композитора. Ми працювали із записаною на знімальному майданчику музикою, а також з архівними записами, які довгий час також реставрували. Але мали зробити так, щоб усе звучало природно. І судячи з реакції Валентина Васильовича, певно, нам це вдалося. 

Чи є якийсь «знак Борі», який, на вашу думку, можна виділити у його фільмах? Щось, що виокремлює його стиль? 

Боря вмів конструювати тишу. І це те, чому неможливо навчити: тут працюють виключно інтуїція та смак. Для мене вершиною майстерності Борі є початок фільму «Вулкан» Романа Бондарчука. Те, як Боря попрацював у цьому фільмі зі звуком, заслуговує на повагу. Він зміг поєднати звук зі знімального майданчику з тонуванням та переозвучуванням, зробленими вже в ательє.
 

Борису була притаманна одна дуже важлива риса, яка зараз рідко трапляється, але про яку так важливо говорити. Боря з легкістю та із задоволення ділився досвідом та навичками з молодими хлопцями і дівчатами. Я часто приводив до нього студентів, і він розповідав їм усе, що знав. Мало хто зараз готовий так відкрито ділитися досвідом, виправдовуючи себе тим, що його теж «ніхто нічому не вчив — тільки книги й мемуари». Боря був іншим: він не боявся, що виростить собі конкурентів.
 

Він цікавився всіма новинками, які з’явились на ринку: фільми, техніка. Я міг подзвонити йому у будь-який момент і запитати про щось: якщо він не знав про це, то дізнавався й одразу передзвонював: «Так, я подивився. Це чудово!». В дечому я йому навіть заздрив: Боря був дуже вільною людиною — як у житті, так і в творчості.

Фото: Дар’я Аверченко.

 

 
18 МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
26 – 
березня
4
квітня 2021
Ще більше фільмів на DOCUSPACE під час локдауну
Новини
12 квітня 2021
Ще більше фільмів на DOCUSPACE під час локдауну
Новини
12 квітня 2021
Переможці конкурсних програм та глядацькі улюбленці на DOCUSPACE до 2…
Новини
08 квітня 2021
Переможці конкурсних програм та глядацькі улюбленці на DOCUSPACE до 23 квітня
Новини
08 квітня 2021
Слова вдячності та кіно турботи на DOCUSPACE
Новини
05 квітня 2021
Слова вдячності та кіно турботи на DOCUSPACE
Дивіться фільми в онлайн-кінотеатрі навіть під час локдауну
Новини
05 квітня 2021
Людське з обох боків екрану
Огляд програми
03 квітня 2021
Людське з обох боків екрану
Культурологиня Ганна Циба про виставку Олександра Чекменьова «Ласкаво просимо, вхід заборонено» на DOCUSPACE
Огляд програми
03 квітня 2021
Нагороди Ukrainian Doc Preview
Новини
02 квітня 2021
Нагороди Ukrainian Doc Preview
Новини
02 квітня 2021
Переможці та переможниці Docudays UA-2021
Новини
02 квітня 2021
Переможці та переможниці Docudays UA-2021
Новини
02 квітня 2021
Запрошуємо медиків у кіно!
Новини
02 квітня 2021
Запрошуємо медиків у кіно!
Новини
02 квітня 2021
Сергій Бородін: «Усі шукають чарівну пігулку для повного одужання»
Інтерв'ю
01 квітня 2021
Сергій Бородін: «Усі шукають чарівну пігулку для повного одужання»
Інтерв'ю з Сергієм Бородіним, автором нагород 18 Docudays UA
Інтерв'ю
01 квітня 2021