Культура ідентифікує країну та час, в якій вона існує, дає можливість доносити українські змісти та наративи міжнародній аудиторії. Водночас міжнародні майданчики та культурні події стали точками зіткнення української та російської культур, перспектив та наративів.
В перші дні вторгнення виник рух «Cancel russian culture». Гасло, яке всьому світу здавалося занадто радикальним, ознаменувало період активної боротьби за введення «культурних санкцій» проти російського культурного продукту. Заклик закенселити всю російську культуру, не показувати російські фільми на фестивалях, не запрошувати російських митців на конференції, форуми, воркшопи, резиденції доволі швидко обріс уточненнями й поясненнями, бо стало зрозуміло: ця риторика не працює для наших закордонних партнерів, і — парадоксально — російська культура отримує більше уваги, а ми втрачаємо можливості впливу.
Українські митці та представники культурних інституцій усвідомили, що необхідно випрацювати складніший та деталізованіший підхід, а головною вимогою до іноземних культурних подій та інституцій стало переосмислення імперського характеру російської культури.
Паралельно спільнота намагалась випрацювати спільну позицію і певний набір внутрішніх правил поведінки в умовах нової ситуації. Питання, чи брати участь у подіях / резиденціях, де присутні також росіяни, активно обговорювались як у приватних розмовах, так і в довгих публічних дискусіях, і хоч певна загальна позиція була напрацьована, однак кожен і кожна продовжує щоразу заново розв'язувати це питання в контексті конкретної ситуації.
В якій точці цього динамічного процесу ми знаходимось зараз, на третій рік повномасштабної війни? Чи отримала Україна суб’єктність у сфері культури у світовому контексті в результаті роботи митців і культурних інституцій останніх двох років? Яка стратегія комунікації з зовнішнім світом є дієвою сьогодні й може бути ефективною завтра? Про це поговоримо разом зі спікерками з різних царин культури. Модеруватиме розмову режисерка, продюсерка, волонтерка Єлизавета Сміт.
Учасники/-ці:
Наталія Мовшович — керівниця напряму «Кіно» Українського інституту;
Софія Челяк — культурна менеджерка, ведуча каналу «Суспільне Культура»;
Анна Гадецька — музикознавиця, співзасновниця та програмна директорка Open Opera Ukraine;
Ольга Гібелінда — українська режисерка, продюсерка та сценаристка;
Оксана Семенік — історикиня мистецтва, дослідниця та журналістка.
Модераторка: Єлизавета Сміт— режисерка, продюсерка.
Наталія Мовшович — це керівниця напряму «Кіно» Українського інституту, менеджерка міжнародних проєктів та програм культурної дипломатії у сфері кіно, фахівчиня з комунікацій. У попередні роки керувала напрямком PR та паблісіті офіційного представника студії Universal та Paramount Pictures в Україні, працювала в команді Одеського міжнародного кінофестивалю та дистрибʼюторській компанії «Артхаус Трафік», співпрацювала з Британською Радою в Україні в рамках програми «Culture Bridges».
Софія Челяк — ведуча каналу «Суспільне Культура», культурна менеджерка, членкиня PEN Україна. З 2016 року працює програмною директоркою ГО «Форум видавців», а з 2022 — у міжнародному відділі Українського інституту книги. Вона реалізовувала українські програми на книжкових ярмарках і фестивалях по всьому світу. З початку повномасштабного вторгнення працює у проєкті «Культурний інстинкт» — циклі інтерв'ю з діячами культури про культуру, війну, історію та суспільствознавство.
Анна Гадецька — музикознавиця, співзасновниця та програмна директорка Open Opera Ukraine. З 2009 року до тепер працює на кафедрі теорії та історії культури Національної музичної академії України. У 2017 заснувала громадське об'єднання Ореn Opera Ukraine, яке імплементує світові практики виробництва оперних постановок. Як експертка Анна бере участь у різноманітних культурно-мистецьких подіях: фестивалі «Букет Київ стейдж», виставках «Тіні забутих предків», «До 300-річчя з дня народження Григорія Сковороди». З 2023 року — програмна директорка Київського барокового фестивалю, який запроваджує системний підхід до розбудови сфери ранньої музики в Україні.
Ольга Гібелінда — українська режисерка, продюсерка та сценаристка. Активно працює в напрямках документального й ігрового кіно, відома роботою над фільмами «Дещо» (2011), «Кобзар. Історія книги» (2014), «Just an evening» (2022) та іншими. Ольга також є членкинею Української та Європейської кіноакадемій і засновницею Malanka Studios.
Оксана Семенік — історикиня мистецтва, дослідниця та журналістка. Авторка акаунту про українське мистецтво Ukrainian Art History в X (раніше – Twitter). Авторка програми «Українське мистецтво в іменах» на «Радіо Культура». Кураторка курсу «Мистецтво» у «Змінотворцях». Досліджує образ Чорнобильської катастрофи в українському мистецтві, творчість Марії Примаченко та інших жінок-художниць. Публікувалася в таких виданнях як Vogue Ukraine, «Українська правда», Lb.ua, Telegraph Design, Korydor, «Читомо», Artslooker та інших.
Єлизавета Сміт у 2014 році стала співзасновницею кінокомпанії «Табор». Вела волонтерську роботу з дітьми в місті Миколаївка Донецької області, на основі чого зʼявився документальний фільм «Школа №3», співрежисер якого — Георг Жено. Фільм здобув головний приз у конкурсі Generation 14+ на Берлінале. Її фільм «Солітюд» був відібраний до програм ОМКФ та Raindance у 2019 році. Нині Єлизавета працює над фільмами «Вакуум», «Прислухаючись до світу» та «Дні, які хочеться забути». Вона також є членкинею Української та Європейської кіноакадемій.
